Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Наш графік роботи кожен день з 09:00 - 20:00. Кожні 10% з доходу ми відправляємо через програму «United 24» на допомогу ЗСУ.
(067) 446-75-35 - Валентина
  • 1928
  • 4

Що приховує найвисокогірніший район України

26 червня 2016

Цьогоріч Закарпаття за менш ніж півроку відвідало понад 400 тисяч туристів.

Тимчасово окупований Крим, заповнена вщент туристами Одеса, здорожчання закордонних турів призвели до того, що українці почали особливо активно шукати відпочинку в Карпатах. Так, за менш ніж півроку Закарпаття відвідало понад 400 тис. туристів. Однією із родзинок туристичного краю є найвисокогірніший район України – Рахівщина.

Рахівський район, сформований льодовиками, розташувався в улоговині Чорногірського масиву. Саме тут височіють найвищі українські гори, збереглись прадавні історичні пам’ятки, залишився унікальний гірський клімат та активно відновлюються містичні культурні традиції. Кореспондент Depo.Закарпаття дослідив, що може бути цікаве для туристів і що варто побачити та спробувати прямо зараз.

Скелі Довбуша

Досі маловідомі пересічному подорожуючому скелі у гірському селі Костилівка (9 км від м. Рахів) почали популяризувати тільки цього року. Своїм брендом село представило їх на одному з популярних гастрономічних фестивалів "Берлибаський бануш". Скелі-стрімчаки, про походження назв яких місцеві розповідають романтичні легенди, відомі вони також тим, що саме тут проходили зйомки уривку до кінострічки "Олекса Довбуш".

Частина нових туристичних маршрутів, прокладених тут цьогоріч, доступна тільки для екстремалів, оскільки пролягає через гущавину лісу під значним кутом. Проходження їх дозволене тільки із використанням спеціального спорядження.

Більше 80 джерел унікальних мінеральних вод

У селі Кваси (19 км від Рахова) практично все нагадує про те, що основою життя тут є мінеральна вода, починаючи від, власне, назви населеного пункту і завершуючи способами заробітку місцевих селян. Одна з легенд каже, що опришки, які везли сіль до Румунії, знайшли тут джерело "квасної" води, яка постійно "бурчала" та ще і лікувала від різних хвороб. Зараз цю мінеральну, дещо газовану воду називають буркут.

Незабаром на цьому місці виникло поселення, яке і отримало назву Кваси. Першу водолікарню та купелі "Буркут" на базі місцевих мінеральних джерел збудували тут ще за часів панування Австро-Угорської монархії у середині XIX ст.

Весь побут місцевих жителів будується навколо буркуту з Горнотисянського родовища, яка добувається із власної артезіанської свердловини. Це, по суті, єдина в Україні природна мінеральна миш’яковиста вода. Цілющі властивості цієї води позитивно впливають на обмін речовин, відновлення опорно-рухового апарату та виводять із організму зайві солі та радіонукліди.

Більшість місцевих жителів заробляють прийомом на нічліг мандрівників та відпочивальників. Значна частина працює у відомому санаторії "Гірська Тиса", який спеціалізується на лікувальних ваннах та масажах. Частина створюють конкуренцію санаторію і пропонують бажаючим оздоровитись мінеральні ванни "на дому", адже джерел буркуту тут чимало.

Для прихильників гуцульської екзотики тут можна знайти і ще одну родзинку, адже село Кваси це некоронована столиця ліжникарства. Тут активно відновлюють прадавні традиції плетіння гуцульських ковдр, які досі є символом добробуту та багатства.

Водоспад Труфанець

Його можна легко не помітити, петляючи гірським серпантином по дорозі із міста Рахів до туристичного селища Ясіня. Водоспад, який, перетинаючи міжнародну трасу Н-09, з висоти 36 метрів впадає у річку Тиса, ховається поміж карпатських дерев. Проте майже завжди біля нього можна побачити подорожніх, які зупиняються набрати чистої води та сфотографуватись на містку чи побудованій над водою альтанці.

Унікальність цього природного джерела ще й у його силі. Так, під час посухи 2015 року, коли у більшості жителів навколишніх сіл у криницях не було ні краплини води, Труфанець не пересох. Потужні струмені кришталево чистої води стали рятівними для худоби, посівів та самих селян, які цілими цистернами практично цілодобово набирали її з водоспаду.

Початок річки Тиса

Саме на Рахівщині, з маленького струмочка, бере свій початок одна з найголовніших артерій Дунаю, друга за довжиною річки Європи - Тиса. Той, у свою чергу, витікає із мурованої каменем стіни. Наповнюючись водою із сотень потічків, та зливаючись із Білою Тисою біля міста Рахів, Чорна Тиса стає просто Тисою, яка протікає через землі декількох держав: України, Румунії, Угорщини, Сербії і Чорногорії.

Поблизу пам’ятного знака тут знаходиться мисливський будинок, де приймали туристів. Тут, на висоті 1230 метрів над рівнем моря, витікає струмочок – це і є початок річки Чорна Тиса. У 1889 році за допомогою труби воду відвели на кілька метрів на схід, щоб зміцнити стіну, з якої пробивається джерело. Тут і стоїть пам’ятник, на якому на мармуровій дошці написано: "Початок Тиси". Залежно від політичних подій та приналежності краю, написи на табличці робились чесько-русинською, угорською мовами. Зараз на ній напис угорською та українською. Крім власне екскурсії тут із середини літа можна зайнятись доволі захоплюючим "тихим" полюванням на білі гриби, рибальством у численних рибниках чи просто прогулянками лісом.

Колишня обсерваторія на горі Піп Іван

Гора Піп Іван (Чорна гора) – третя за висотою вершина України. Проте, часто не стільки сама гора приваблює відвідувачів, як таємнича будівля обсерваторії, розміщена на її вершині. Білий слон – як уособлення чогось химерного і зайвого, - на думку тодішніх бюрократів був взірцем марнотратства на нікому не потрібні наукові дослідження. Крім того, взимку будівля так покривається снігом та льодом, що здаля нагадує таємничого білого звіра, за що й отримала назву "Білий слон".

Будівництвом обсерваторії, яка за своєю значимістю була другою у Європі (після французької у Піренеях) та шостою у світі, з 1936 року займалось не мало, не багато – аж ціле Міністерство військово-повітряної оборони Польщі. Будівництво обсерваторії нагадувало скоріше Єгипет, аніж Карпати - камінь і деревину підіймали від підніжжя практично на руках. 800 тон будівельних матеріалів було доставлено із залізничної станції Ворохта (близько 70 кілометрів!), 33 громіздкі ящики з обладнанням, вагою до 950 кілограм та чимало іншого вантажу.

Вода до будівлі постачалась водопроводом з угорської сторони і була великим дефіцитом. Накачували її нагору два надпотужні електронасоси. Обігрівалась обсерваторія теж спеціальними двигунами, що працювали у підвальних приміщеннях (адже взимку морози тут сягали 30-40 градусів нижче нуля). Гас для них привозили кіньми у бочках раз на рік.

Після завершення будівництва обсерваторія отримала п’ять рівнів заввишки, башту-ротонду із десятиметровим мідним куполом, що відкривався автоматично (1936-й рік!), 43 кімнати, 57 вікон із дубовими рамами. А всередині: конференц-зал – ціла квартира керівника дослідної установи, житлові кімнати на першому поверсі, їдальня, кабінети, готель, зв’язкова – на другому. Окремий зал займали метеорологічні інструменти. Хоча ходять чутки, що сама обсерваторія розташована глибоко в надрах гори, а будівля вгорі – тільки для краси.

Та, з початком Другої світової війни, життя "Білого слона" завмерло. Реанімувати гірського велетня намагаються вже понад 50 років, плануючи грандіозні реставрації та проекти на його базі – від метеорологічних до туристичних. Зараз "Білий слон" став притулком для мандрівників, які вирішили підкорити Чорногору, а символом мужності та витривалості, адже підйом до обсерваторії доволі складний.

І це тільки п’ять причин відвідати найвисокогірніший край України вже цього літа. Насправді кожен відпочивальник знайде собі тут заняття до душі, адже проводити час на Рахівщині не тільки цікаво, а й корисно.

Депо