Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Працюємо для Вас кожен день з 09:00 до 21:00, неділя — вихідний.
(096) 010-99-77(093) 607-53-09 (viber)(097) 469-27-49(063) 266-22-05 (viber)
  • 1742
  • 4

Як цукрозаводчики Харитоненки надали Сумам пруського акценту

5 листопада 2016

Колись у сучасному центрі Сум шукали нафту. Не знайшли. Але свердловина лишилася, і завдяки їй місто отримало те, що нині вважається її візуальним символом.

Прогулянку обласним центром ми почнемо з міського валу Сум, де більше ніж 350 років тому почалася історія міста, походження назви якого має кілька версій. За однією з легенд, все почалося з трьох торбин із золотом, які тут, за різними версіями, чи то знайшли, чи то загубили. Невідомо, наскільки це правда, але ці три сумки знайшли своє відображення на офіційному гербі міста.

Топонімів, що мають корінь "сум" у Сумах більш ніж достатньо. Історики стверджують, що під час заснування поселення у 50-х роках ХVІІ століття козацький отаман Герасим Кондратьєв назвав його "Сумина слобода". Згодом назва скоротилася до "Сумин". Цілком ймовірно, що назву місту дали назви річок Сума та Сумка, що переплітають сьогоднішнє середмістя, але мають назви відповідно Сумка та Стрілка. Причому якщо перша нині має більш-менш облаштовані береги, то Стрілка у центрі Сум – канава, почасти закута у підземну трубу.

Найстарішою будівлею Сум є Воскресенський собор, зведення якого відбулося на межі ХVІІ–ХVІІІ століть. Це тризрубна, трибанна споруда, в якій гармонійно поєднані традиційні прийоми та риси дерев'яної та кам'яної української архітектури. На жаль, яким був первісний вигляд храму, доводиться лише здогадуватися – будівля зазнала значних реконструкцій. Остання масштабна реставрація відбулася у 1970-ті роки.

Як і багато аналогічних споруд того часу, Воскресенський храм був не лише місцем відправлення релігійних обрядів, а й оборонною спорудою. Потужні мури церкви мають товщину до півтора метра та глибоко врізані вікна, під храмом – величезний підвал з підземними ходами до річки Псел.

Існує легенда, що у стіни храму за наказом Кондратьєва було замуровано його сестру, яка була знатною бандиткою і тривалий час тероризувала поселення та найближчі села.

Втім, символом Сум, у який місцеві дослідники вкладають певний сакральний зміст, є не давня Воскресенська церква, а дерев'яна Альтанка, розташована на Покровській площі.

Це відносно молода споруда – її звели у 1900–1905 роки. Незадовго до того в Суми прибули геологи з Санкт-Петербурга з планами розшукати тут поклади нафти. Місцеве земство з радістю виділило наївним нафтошукачам ділянку для буріння прямо в центрі міста. Нафту не знайшли – її відшукали дещо згодом за 70 кілометрів звідси, під Охтиркою, – але свердловина у середмісті лишилася. Згодом про неї згадав чоловік племінниці відомого цукрозаводчика та найповажнішого сумського мецената Івана Харитоненка Йосиф Ліщинський. Він купив свердловину зі шматочком землі і "прилаштував" її до свого саду, який тепер є міським парком. Подейкують, що Ліщинський не втрачав надії, що нафта там все ж таки знайдеться, і не дозволив засипати отвір. Свердловину закрили металевою плитою, над якою і звели Альтанку.

Однією з епох розквіту Сум, по якій залишилося найбільше матеріальної спадщини, були часи вже згаданих цукрозаводчиків Харитоненків – саме їм місто має дякувати за цікаві історичні будівлі та споруди. Зокрема, у їхні часи було зведено величний Спасо-Преображенський кафедральний собор, в якому поєднано різні стилі – бароко, ренесанс та класицизм. Особливу увагу звертає на себе внутрішнє оздоблення храму з ліпниною, мармуром та малахітовими елементами інтер'єру.

Воскресенський та Спасо-Преображенський собори розташовані на двох паралельних пішохідних вуличках міста, Воскресенській та Соборній відповідно. Ці дві вулиці сьогодні є тим туристичним центром Сум, куди в першу чергу ведуть гостей міста. Тут же можна знайти, де перекусити (ціни в місті доволі помірні).

Але облишимо пішохідну частину, аби ближче познайомитись з іншим спадком епохи Харитоненків – костелом Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Для цього треба перетнути нинішню площу Незалежності, пройти повз захаращену садибу Харитоненків, реставрацію якої вже багато років не можуть довести до кінця, і пройтися до вулиці Троїцької.

Досить велика та капітальна будівля костелу виглядає дивно в місті, де переважна більшість населення православна. Будівництво католицького храму ініціював Павло Харитоненко у 1890 році. Цукрозаводчик активно залучав іноземців для роботи на своїх заводах, серед них було багато католиків – переважно серед німців та поляків, тож фактичний володар міста потурбувався про місто для їхньої молитви.

Будівлю костелу відносять до неоготичного стилю. Побудований він з червоної цегли, має витягнуті пропорції, стрільчасті вікна, пілястри на бічних фасадах, вікно-троянду над головним входом, стрільчату арку та бічні башточки. Інтер'єр костелу, на відміну від зовнішнього оздоблення, є досить аскетичним: крім міжвіконних пілястрів жодного архітектурного обрамлення на внутрішніх стінах немає.

Є відомості, що колись у костелі був орган, на якому грали не лише під час літургій, але й на благодійних концертах, присвячених, наприклад, жертвам Першої світової війни, підтримці дітей-сиріт тощо. Органу вже давно нема, а от традицію відроджують: храм має чудову акустику, і в ньому регулярно відбуваються благодійні концерти класичної музики, а також події фестивалів "Бахфест" та "Органум".

Останній дорадянський запис до метричної книги костелу було зроблено 20 листопада 1919 року – далі настав довгий час забуття. За "совітів" будівля спочатку використовувалася як склад, у роки Другої світової війни, за німців, служби були відновленні, проте по війни костел знову став просто спорудою. У різні роки тут розташовувався краєзнавчий музей та корпус педінституту. У 1972 році у будівлі діяв спортзал: на підлозі була розмітка, а на стінах – баскетбольні кільця.

Цікавою є історія і другої будівлі храмового комплексу – парафіяльного будинку. У двох його кімнатах певний час засідав штаб КДБ, в 1960-ті тут зробили звичайну комуналку. В підвалі та на першому поверсі тут жили вісім сімей (близько 40 осіб), в коридорі стояла газова плита для приготування їжі.

У 1990-ті сумські католики храм собі повернули. Настоятель костелу отець Войтек вважає, що храм зберігає чимало секретів. Наприклад, відомо, що під костелом є така сама зала, як галерея-підвал, прибудована до храму. Але поки що вона замурована цеглою, а щоб потрапити до неї, треба знести стіну.

Продовжимо прогулянку. Більшість сумчан ніяк не відреагує, якщо назвати це імена Карла або Густава Шольців. Але якшо почати перелічувати створені ними архітектурні перлини Сум, містяни і гості неодмінно зрозуміють, про що йдеться.

Незабаром Павло Харитоненко, який унаслідував від свого батька Івана всю цукрову імперію, запросив Шольца у Суми на постійне проживання. В 1900-му Шольци вже мали власну садибу по вулиці Троїцькій – поруч з будинком самого Харитоненка. Батькові активно допомагав син – молодий архітектор Густав.

Однією зі знакових робіт Шольців у Сумах є унікальний Свято-Троїцький собор. Тут також не обійшлося без легенд і таємниць з відтінком містичності.

Нинішній собор – вже третій на цьому місті. Спочатку тут була дерев'яна, згодом – мурована церква. Наприкінці ХІХ століття вона стала замалою для населення навколишнього Нового міста, тож староста старої Троїцької церкви, той самий Павло Харитоненко, вирішив "вкластись" у побудову нового храму. Його наміром було створити об'єкт, якому б не було аналогів не лише в цій частині Російській імперії, а й у Європі. Прообразом Троїцького став Ісаакіївський собор у Петербурзі французького скульптора Огюста Монферрана.

Архітектором, звісно ж, став Карл Шольц, якому допомагав відомий зодчий Олексій Щусєв – він виконав кілька ескізів. Почали у 1901-му. За два роки завершили кладку цегли і взялися до спорудження даху та облаштування. Але через фінансову скруту будівництво зупинили аж до 1911 року. Тоді роботи відновили вже під керівництвом Густава Шольца, який був на той час головним міським архітектором.

Харитоненко, який у зовнішньому виконанні собору орієнтувався на "Ісаакія", внутрішнє оздоблення волів бачити таким, як у київському Володимирському соборі. Історики згадують, що Харитоненко намагався зрозуміти всі нюанси, проводячи багато часу на риштуваннях. Не шкодував він і коштів, купуючи цінні матеріали. Самоцвіти везли з Уралу, мармур – з Туреччини, дзвони відливали у Москві. Майстри також були с числа найкращих і найдорожчих.

У червні 1912 року на дзвіницю церкви підняли величезний 760-пудовий дзвін. "Перерізання стрічки" було призначене на 26 вересня 1914 року, але незадовго до цієї дати Харитоненко помер, а Сумщину разом з Імперією та всією Європою "накрила" Перша світова.

За "совітів" Троїцька церква традиційно перетворилася на склад, а під час Другої світової головну баню храму пробив артснаряд. Не обійшлося і без пожеж. В 1970-ті роки – тоді ж, коли реставрували і Воскресенський собор, – храм капітально реконструювали. Вже у розпал Перебудови тут встановили чеський орган фірми "Рігер-Клос", звучання якого вигідно підкреслило акустичну досконалість споруди (нині музичний інструмент перенесено до місцевої філармонії). Освятили ж Свято-Троїцький собор лише у 1999 році, тобто майже за 100 років по початку будівництва.

Ані Харитоненко, ані Карл Шольц не стали свідками історії руйнувань та відтворень їхнього дітища. Свідком міг би стати Густав Шольц, який за продовжив проектувати та будуватиі за більшовиків, але у 1939 році його розстріляли в Донецьку, а сім'ю вислали до Казахстану.

Наступна зупинка – сумський Кадетський корпус, також облаштований на кошти і з ініціативи Харитоненків. Побудували його приблизно у то же час, що й Троїцький собор та костел.

Під корпус Харитоненки безоплатно надали Військовому відомству 50 десятин землі і 500 000 рублів. Втім, вже на початку 1918 року Сумський кадетський корпус був закритий радянською владою. Влітку 1918 року корпус був відновлений Павлом Скоропадським як "гетьманський", але з падінням гетьманської влади та встановленням влади більшовиків заклад ліквідували остаточно. З часом будівлі та житлові приміщення, вся база Сумського кадетського корпусу були використані при розміщенні піхотних командних курсів, школи Червоної армії, а в подальшому – Сумського артилерійського училища та інституту. Навчання військовій справі дітей тут було відновлено вже за часів Незалежності.

На цьому знайомство з цікавинками міста не закінчується, адже навіть по своїй смерті, якби це цинічно не звучало, Харитоненки продовжували збагачувати Суми новими унікальними об'єктами. І тут самий час розповісти про роботу відомого французького скульптора Арістіда Круазі.

Поруч з Петропавлівською церквою на центральному міському кладовищі Сум розташоване родинне поховання Харитоненків. Окрім батьків сімейств, Івана та Павла, тут поховані їхні дружини та діти.

Серед похованих є маленька дівчина Зинаїда Харитоненко, донька Павла. Навколо її трагічної загибели існує декілька легенд. Начебто вона втопилася чи то в річці, чи у фонтані у віці 7 років. Безутішний батько в пам'ять про доньку висадив на шляху до кладовища тепер вже вікову алею лип. Крім того, неподалік Троїцького собору Павло Харитоненко збудував дитячу лікарню, яка носить ім'я Святої Зинаїди. На могилі ж доньки була встановлена скульптура з білого мармуру – "Янгол з дитиною" – роботи того самого Арістіда Круазі.

Згодом Харитоненко замовить Круазі ще один пам'ятник – тепер уже на честь свого батька – скульптуру розіп'ятого Христа. Наразі ці скульптури визнано пам'ятниками національного значення.

Все, що ми встигли побачити і почути у Сумах – лише маленька краплина з моря цікавих історій і легенд цього міста. Аби відчути це – потрібно приїхати.

Депо Суми

Сподобалось? Поділись сторінкою в улюбленій соціальній мережі