Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Працюємо для Вас кожен день з 09:00 до 21:00, неділя — вихідний.
(096) 010-99-77(093) 607-53-09 (viber)(097) 469-27-49(063) 266-22-05 (viber)
  • 1613
  • 4

Де шукати той дуб, під яким Мазепа чекав на милу Мотрю

10 листопада 2016

В невеличкому, але відомому на весь світ селі на Полтавщині можна знайти не лише примари гоголівських героїв, але й надзвичайну церкву-ротонду, Тріумфальну арку у римському стилі та бузковий гай, який мав вберегти від смерті

Диканька - невелике селище на Полтавщині, оспіване Гоголем і омріяне Мотрею Кочубей та Мазепою. В її історії були різні часи – під час визвольної боротьби початку ХХ століття (чи так званої Громадянської війни) її неодноразово грабували, з Другої світової вона вийшла зруйнованою. Проте вистояла, вижила, ще й легенди та пам'ятки архітектури зберегла.

За однією з версій, походження назви Диканьки пов'язане з наявністю тут колись густих лісових масивів, що самі видавалися дикими, де було чимало диких свиней, яких у той час звали "дики". За іншою, виводять назву від прізвища Дикань, яке мав чоловік, що першим оселився в цій місцині. Таке прізвище донині дуже поширене на цих землях.

Завдяки Миколі Гоголю Диканька стала відома на всю Україну і далеко за її межами. Про полтавських відьом та чарівниць досі складають легенди. Проте нині цей край славиться не нечистою силою, а й дивовижним храмом, славнозвісним родом Кочубеїв та 800-річними дубами.

Напевне, кожен мешканець Полтавщини хоча б раз був у Диканьці. Для немісцевих туристів приємна звістка: дістатися до села можна рейсовим автобусом з автостанції у Полтаві за 15-20 гривень залежно від комфортабельності автобуса. На в'їзді гостей зустрічає 11-метрова Тріумфальна арка на восьми колонах, побудована на честь перебування тут російського імператора Олександра І. Арка – це все, що лишилося від колись величезного маєтку Кочубеїв.

Перша згадка про Диканьку датується 1658 роком, коли на полі поблизу стався бій між загоном полтавського полковника Мартина Пушкаря і військом гетьмана Івана Виговського. Проте справжню славу та велич містечку принесли його майбутні власники – козаки кримськотатарського походження, з часом – російські графи, а згодом і князі Кочубеї.

Генеральний суддя Лівобережної України Василь Кочубей вибудував тут величезний маєток, де і оселився з родиною. Саме тут відбулася перша зустріч Івана Мазепи та його хресниці Мотрі Кочубей. Обурений коханням Мазепи до своєї доньки Мотрі, Кочубей зробив донос на нього Петру І, мовляв, гетьман вступив у коаліцію з Карлом ХІІ. Якщо вірити драматургу Анатолію Криму, Василь Кочубей доносив з легкої руки власної дружини, яка приревнувала Мазепу до власної доньки Мотрі. Проте, незважаючи на мотиви, якими керувався генеральний суддя, Петро І йому спершу не повірив і передав Мазепі, який невдовзі старого Кочубея стратив.

Маєток Кочубеїв свого часу вважався одним з найбільших в Україні. Він передавався Кочубеям з покоління в покоління, аж доки громадянська війна остаточно його не зруйнувала. Садиба складалася з величного палацу, побудованого наприкінці XVIII століття за проектом італійця Джакомо Кваренгі, Миколаївську церкву з мурованою дзвіницею, тріумфальну арку. Також тут були літній палац, броварня, пошта, конюшня і манеж кінного заводу, каштанова алея, розарій, парники, оранжереї, ставки і навіть тенісні корти. До наших днів від величезного комплексу лишилися лише ворота і Миколаївська церква.

Історія відкриття храму така ж незвичайна, як і сама церква. Цю історію досі переповідають старожили. На початку ХVІІІ століття у лісі один з місцевих жителів знайшов ікону Святого Миколая Чудотворця. Вона стояла на пеньку зрубаного дерева і яскраво світилася. Ікону перенесли до церкви, але наступного дня знову знайшли на тому ж місці в лісі. Знову перенесли в церкву, але все з тим же результатом. Це траплялося до того часу, аж доки на місці знахідки наприкінці XVII століття не збудували перший дерев'яний храм, який назвали Миколаївським.

Знайдений образ Святого Миколая став невичерпним джерелом дива та зцілення. Парафіяни з'їжджалися сюди навіть з далекого Сибіру. Проте невдовзі до Синоду дійшли доноси про фантастичне багатство Кочубеїв завдяки згаданій іконі. Її забрали з храму, а повернули назад тривалий час поспіль завдяки клопотанню Віктора Кочубея.

Всередині наступного століття старий храм закрили, замінивши його новою церквою, проте також дерев'яною. Але у 1794-1797 роках у Диканьці збудували вже мурований Миколаївський храм-ротонду. Окрім незвичної круглої форми, в нього є ще одна особливість: хор тут співає нагорі і по боках від головної зали. Слід додати, що при будівництві була застосована система подвійного купола, що поліпшило акустику та освітлення храму. Пізніше цей доробок застосували при будівництві Казанського собору у Санкт-Петербурзі.

Щодо самої ікони Миколая Чудотворця, то відомо, у свій час перед нею молилася Марія Гоголь-Яновська, яка приходила у храм з села Василівка, що за 30 кілометрів від Диканьки. Двоє перших дітей в неї народилися мертвими, і Марія Іванівна молилася за життя майбутньої дитини. Коли народився син, вона назвала його Миколаєм на честь Святого Миколая. З часом та чекана дитина – відомий письменник-містик Микола Гоголь –прославила Диканьку та її вечори як не на весь світ, то на всю Україну – точно.

В наші дні Миколаївська церква досі функціонує, приймає парафіян і туристів. Останні серед іншого цікавляться і родовими усипальнями Кочубеїв, розташованими в підвалі храму. В усипальні поховано вісім представників роду Кочубеїв. Саркофаги збудовані з мармуру, а стіни прикрашені вінками з металу та білої кераміки. Глуху стіну склепу прикрашали мозаїчні ікони, проте, за словами чинного настоятеля храму отця Василія, наразі ікони відправлені на реставрацію, з якої вони, скоріш за все, вже не повернуться.

На початку ХХ століття, під час так званої Громадянської війни, саркофаги були розграбовані, коштовності вивезені, а забальзамовані тіла Кочубеїв розкидані по храму. Місцеві жителі забрали тіла і заново поклали їх спочивати до усипальниці.

Образ Святого Миколая, завдяки якому храм почав свою історію, теж з часом зістарився та обсипався. Наразі ікона зберігається у фондах полтавського Художнього музею. А от пеньок, на якому колись явився образ, досі зберігається у вівтарній частині храму. Принаймні вважається, що це саме він.

За кілька кроків від храму ростуть знамениті Кочубеївські дуби, під якими, за легендою, і зустрічалися Мотря Кочубей та Іван Мазепа. До наших днів дожили лише чотири дуби, які входять до переліку об'єктів Регіонального ландшафтного парку "Диканський" та перебувають під охороною. Три з них ростуть рядком, один – окремо, ближче до Диканьки. Дуби-велетні мають вік у 600-800 років. Діаметр стовбурів 1,5-1,8 м, висота – 20-22 м. Одне з дерев, середній в групі дуб, з 1970-х років суховершить і, попри лікування, поступово гине. А дуб, під яким Мотря начебто чекала Мазепу, згорів у 1934 році від удару блискавки.

Ще одною окрасою Диканьки є Бузковий гай. Пам'ятку природи площею у два гектари, за легендою, посадили Кочубеї, які потерпали від туберкульозу. Лікар порадив графу Віктору Кочубею розбити для його невиліковно хворої дочки Ганнусі бузковий гай, щоб його повітря хоч трохи продовжило її життя. Саджанці привезли з різних куточків Європи. Коли гай зацвів, він виглядав так чудово, що дочка, здавалось, почала одужувати. Але зів'яло море квітів і згасло й життя дівчини. А душа її, кажуть люди, залишилась у бузковому гаю, де кожної весни солов'ї співають їй найкращих пісень. У цю пору року тут проходить фестиваль "Пісні бузкового гаю".

Є у Диканьці, на її південній околиці, ще й Ялиновий гай – також пам'ятка природи, насаджена на площі у 4,5 га на початку ХХ століття.

Слід додати, що у Диканьку найкраще приїжджати навесні, коли квітне бузок, оживає природа, а Кочубеївські дуби одягаються у пишні шати.

Депо

Сподобалось? Поділись сторінкою в улюбленій соціальній мережі