Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Працюємо для Вас кожен день з 09:00 до 21:00, неділя — вихідний.
(096) 010-99-77(093) 607-53-09 (viber)(097) 469-27-49(063) 266-22-05 (viber)
  • 1500
  • 4

Що робили тамплієри на Закарпатті або Чому пахне турками в Середнянських підвалах

28 листопада 2016

Між Ужгородом та Мукачевим розкинулось унікальне село, при в’їзді в яке одразу відкриваються чудові краєвиди.

За містичними легендами про середньовічні лицарські ордени, закинутими палацами, найкращими винами та видатними постатями з Ужгорода далеко їхати не доведеться. Селище, яке повною мірою використало своє географічне розміщення, та ще й за найпопулярнішою версією отримало свою назву від нього, розташоване між обласним центром та Мукачевом - Середнє. Унікальне село, при в’їзді в яке одразу відкриваються чудові краєвиди.

Перші письмові згадки про Середнє відносяться до XIV століття, хоча відомо, що поселення тут існувало ще задовго до цього. Ще з кінця ХІІ ст. цю місцевість уподобали монахи-тамплієри, які згодом побудували тут замок-монастир.

Середнянський замок - найзагадковіша та найсуперечливіша принада села . Ці характеристики пов’язані між собою, оскільки історичні джерела ясно вказують на те, хто і коли заснував фортецю, легенди ж стверджують зовсім інше.

Власне, ця суперечність і притягує сюди туристів, науковців та навіть авантюристів, які намагаються щось віднайти у стінах замку. Не лякає їх навіть легенда про чорта, який нібито вночі кидає каміння зі стін. Як не дивно прозвучить, але легенда про чорта має реалістичне пояснення: учасники археологічних експедицій під час розкопок неодноразово чули і бачили, як уночі каміння сиплеться з руїн. Причина в перепаді температур вдень і вночі. Це на жаль руйнує замок - те, що від нього лишилося.

Середнянський замок, мабуть, не є настільки цікавим в плані мальовничості руїн, як в тому, що він є єдиним замком тамплієрів на території сучасної України. Оскільки останнім часом говорити про таємничий чернечий орден стало модно, ще й купа книжок про них написана і навіть фільми відзняті, то і тут випливла інформація, що цей замок побудували тамплієри у ХІІ столітті.

Як відомо, орден тамплієрів існував до 1312 р., коли був заборонений. Тамплієри вирізнялися своєю таємничістю. Тож, скоріш за все, полишаючи замок, забрали з собою всі сліди свого перебування у Середньому.

Після тамплієрів у замку оселилися монахи ордену Святого Антонія, а після них, у 1380 році, – ордену Святого Павла (вони пробули на цій території до сер. XV ст.). Саме павліканці відкрили в Середньому першу школу.

Оскільки замок не служив нікому за резиденцію, а виконував лише оборонні функції, то і розмірів він був невеликих: лише 18,6 на 16,5 метра. Споруда мала вигляд трьохярусної вежі з товщиною стін до 2,6 метра і висотою близько 20 метрів. Власне, саме такого виду замки в той час будувались по всій Європі. Середнянський замок є чи не єдиним на все Закарпаття, який побудовано не на пагорбі, а на рівнині. Проте це абсолютно не шкодило його обороноздатності, оскільки він був оточений важкопрохідними валами і ровами з водою. Вона тут ніколи не застоювалася, бо мала витік біля млина у центрі села. У ровах навіть плавали на невеликих човнах – така собі "Венеція".

"Туристи вважають за замок тільки центральну частину - те, що називають центральною вежею, донжоном, не помічаючи, що метрів за триста вони вже по тому замку йшли. Тобто це і охоронні стіни, де стояв гарнізон. Без стін це був би просто будинок серед поля. Серед усіх замків це єдиний, який збудували, знехтувавши фактично всіма правилами фортифікації", - розповідає археолог Ігор Прохненко.

Він пояснює, що розміщений не у горах, де не потрібно насипати великі вали, копати рови, а на рівнині, хоча поруч є гори. "Але будівельники були впевнені у тому, що вони зроблять неприступну фортецю. Вона такою і була, але зараз це все знаходиться під землею. Трохи реставратори це відбудували, але це два величезні рови, стіни, вали, які займають біля 4 га. навколо вежі", - каже археолог.

Неприступність замку пов’язують не лише з оборонними засобами, але і з постаттю його власника, угорського героя Іштвана Добо. Він прославився тим, що 1552 року, під час турецької навали, з гарнізоном у 2 тисячі чоловік зупинив в угорській фортеці Егер просування 80 тисячного ворожого війська. Відвага та талант полководця нівелювала усі сумніви щодо неприступності Середнянського замку, де Іштван Добо часто бував.

Епоха середньовіччя – час будівництва торговельних шляхів. Вдале розміщення Середнього відіграло свою роль. У XV столітті Середнє навіть отримало статус містечка і мало розвинену інфраструктуру. Відтоді історія села йшла у розрізі з історією замку. Але розвиватися одне без іншого вони не могли. Будувалися нові об’єкти, вдосконалювалися старі.

Мати власну твердиню одній з найбагатших родин Угорщини було необхідно. Але одного, хоч і добре укріпленого, замку було замало. Тому руками полонених турків в Середньому було викопано два винні льохи. Свідченням цьому служить старовинний напис латинською мовою, який зберігся в одному з коридорів Середнянського підвалу.

Турки були приведені в Закарпатті для будівництва середнянськіх підвалів. Роботи велися, як говорять жителі Середнього, "до останнього турка" - не вижив ніхто. Це була страшна робота - кирками видовбати чотири з половиною кілометри ходів. Пізніше сини знаменитого Іштвана Добо укріпили підземну споруду, а закарпатці ще довго називали підвали турецькими.

Спочатку підвали служили місцями перехову для людей графського двору під час нападу ворогів. Якщо ворогам все ж таки вдавалося проникати під землю, то людей спеціальними лабіринтами виводили убік Мукачева, а через окремі проходи запускали воду. Унікальність споруд полягала в тому, що підземелля мали виходи на поверхню в тихих безпечних місцях.

Пізніше, з XVIII сторіччя, коли потреба в захисті людей від ворогів зникла, підвали були перетворені на винні сховища. Одна з легенд про середнянських тамплієрів стверджує, що виноробство тут розвинули саме вони. Як би там не було, але Середнє справді славилось сонячним напоєм.

Вина з цих підвалів відразу ж стали знаменитими і розсилалися багатьом коронованим персонам Європи. У 1711 році вперше спробував вино з Середнього цар Росії Петро І і відразу став його завзятим любителем. На його прохання тут були куплені виноградники, які надалі увійшли до історії як "царські". Саме з цих виноградників вина круглий рік поставлялися до Петербургу.

Підвали можна назвати маленьким містом. До 1946 року місцевих приватних винарів орендували окремі ділянки ходів для витримки своїх вин. Назви підземних вулиць і досі зберігають їхні прізвища: Потайка, Кирічанінка, Зграя, Арвайка і Бетонка. Скрізь - дубові кадовби, різного об’єму – 700, 800, 2000 і навіть 5000 літрів. Є і зовсім грандіозна – 10 594 літри.

Фахівці говорять, що норма споживання вина на одну особу повинна складати 100 літрів за рік, тобто приблизно 300 грамів за добу (150 – на обід і вечерю). Тож такої "цистерни" вистачить одній людині на 106 років.

Є і галерея порожніх діжок, які не наповнювалися з часів горбачовської антиалкогольної кампанії. У ті часи було завдано непоправної шкоди середнянському виноробству. Знищено насадження унікальних сортів винограду. Кажуть, з тодішніх потужностей збереглася лише десята частина.

Із майже чотирьох з половиною кілометрів "винних вулиць" використовують трохи більше двох. Інші замуровані: що там за товстими мурами, не може сказати ніхто. І справа не в тому, що їх важко роздовбати, а в тому, що, вино не любить чужих запахів, тому й оберігають його від невідомого. Точно так, як оберігають від зайвого шуму та навіть звичайного постукування по бочці - не дай Боже!

Середнянські винні підвали занесені ЮНЕСКО до десятки кращих винних підвалів Європи.

За один день все побачити в Середньому, відчути його на смак і дотик неможливо: бо треба ще скуштувати монастирського хлібу, а монастирів тут два, побувати у всіх храмах, побачити руїни будівлі, де, рятуючи від Наполеоне, ховали корону святого Іштвана, поспілкуватися з надзвичайно колоритними середнянцями, насолодитися середнянськими смаколиками. За день в Середньому можна встигнути одне – відчути його непересічний шарм. А він є не у кожного села.

Депо

Сподобалось? Поділись сторінкою в улюбленій соціальній мережі