Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Працюємо для Вас кожен день з 09:00 до 21:00, неділя — вихідний.
(096) 010-99-77(093) 607-53-09 (viber)(097) 469-27-49(063) 266-22-05 (viber)
  • 403
  • 1

Вінницькі мури

Вінницькі мури — комплекс оборонних і монастирських споруд XVII століття у Вінниці. Складався з будівель та стін єзуїтського монастиря, єзуїтського костелу, колегіуму та конвікту (гуртожитки), а також домініканського монастиря і домініканського костелу. Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами з контрфорсами, бійницями і бойовими вежами. Мури возведені у XVII столітті монахами-єзуїтами, ставши головною оборонною спорудою міста. Пізніше поруч були прибудовані домініканський монастир з костелом.

Історія

Відлік історії Вінницьких Мурів починається 1611 р., коли вінницький староста Валентин-Олександр Калиновський надав єзуїтам під будівництво монастиря свою юридику у Вінниці та записав їм розміщені неподалік від міста хутір Кайдачиху і село Казаниху. З 1619 р. єзуїти вже мали в місті постійну резиденцію. У 1630-х рр. вони спорудили кам'яний кляштор, у 30-40-х рр. (до 1645) — костьол. На ренесансну з елементами раннього бароко архітектуру наклала відбиток постійна загроза татарських набігів із близького Дикого Поля та козацьких виступів. Отож єзуїтський комплекс розбудовувався як фортеця, за що й отримав назву «Мури» (від латинського murus — стіна).

Єзуїтські Мури займали важливе місце в житті міста, приймаючи в різний час під своїм дахом державні органи влади, суд, казначейство, тюрму, військові частини і склади, госпіталь, пожежну команду, Казанську церкву, міську богадільню і ломбард, друкарню міського управління і редакцію газети «Юго-Западный край». Найбільше ж вони записалися в дореволюційну історію Вінниці як місце розташування навчальних закладів — єзуїтської школи, підокружної (з 1776), а потім окружної (з 1785) школи відання польської Комісії національної освіти, повітової школи (1799–1814), польської гімназії (1814–1831) та трьох російських гімназій — двох чоловічих (1832–1847, 1907–1919) і жіночої (з 1912).

Після революції давній чернечий комплекс став одним з головних центрів наукового й освітнього, культурного й духовного життя Вінниці. На його території розміщувалися, зокрема, Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при ВУАН (1920–1930), педагогічний інститут (1932–1943; тричі перейменовувався), Українська православна автокефальна церква (1923–1938, 1942–1943). Записані Мури і в історію спортивного товариства «Динамо» (йдеться про 1950–1973 рр.). Сьогодні в древніх стінах сусідять Державний архів Вінницької області (з 1920), обласні краєзнавчий (з 1929) і художній музеї (з 1987), технічний ліцей (з 1993).

Споруди мурів

Великий костел, колегіум і конвікт (гуртожиток) монахи-єзуїти почали зводити в 1610 році. У 1617 році будівлі єзуїтського і домініканського монастирів були обнесені оборонним муром з вежами і склали єдину фортецю, за якою закріпилася назва Мури. Внаслідок аварійного стану південна частина оборонної стіни з пов'язаними з нею келіями та іншими будівлями була розібрана в 70-х гг. XIX століття. У 1891 році обвалилася частина стіни з боку головного фасаду костелу. У 1901 році незначна частина приміщень була відремонтована. Оновлення споруд монастиря почалося в 1907 році у зв'язку з пристосуванням їх під чоловічу гімназію, а в 1911 році в монастирі розміщена і жіноча гімназія.

Вежі та стіни

Вежі та стіни були побудовані єзуїтами ще до початку будівництва домініканського костелу в 1617 році. Стіни призначалися для захисту від набігів татар і запорожців. Значна частина стін з вежами, які оточували єзуїтський і домініканський монастирі, зруйнована. Збереглася лише кутова південно-західна башта з південною і частиною західної стін. Башта цегляна, квадратна в плані, з закругленими кутами, одноярусна, на високому цоколі, що розширюється донизу, укріплена контрфорсами, перекрита склепіннями. На сьогодні розробляється науково-проектна документація, спрямована на їх збереження. Стіни складені з цегли, мають численні бійниці[1]. Мури складені з крупної червоної цегли на гранітному основі. Два ряди невеликих квадратних бійниць, тонкий поясок тосканського фриза збігають на стіни з масивної кутової вежі, рівної за висотою. Форма башти нагадує величезний дзвін, розправлений на квадратному плані. Округлені кути башти фланковані пілястрами, що розширюються, дотримуючись дзвоноподібного силуету вежі.

Джерело


Сподобалось? Поділись сторінкою в улюбленій соціальній мережі