Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Працюємо для Вас кожен день з 09:00 до 21:00, неділя — вихідний.
(096) 010-99-77(093) 607-53-09 (viber)(097) 469-27-49(063) 266-22-05 (viber)
  • 71
  • 4

Берегомет

Берегомет (до 1946 р. Бергомет над Сіретом) — селище міського типу (до 1963 р.— село), центр селищної Ради. Розташований у південно-західній частині Чернівецької області, в мальовничій місцевості карпатського передгір’я, вздовж лівого берега стрімкої гірської річки Великого Сірету. Протяжність Берегомета — 12 км. Відстань до райцентру — 18 км, до обласного центру — 65 км. Із районним та обласним центрами селище зв’язане автошляхом Чернівці—Вижниця—Путила, що проходить через нього. Кінцева станція залізниці Чернівці—Глибока—Берегомет. Населення — 9347 чоловік. Берегометській селищній Раді підпорядковане с. Заріччя.

Назва селища походить від слова берегомет — місце, де берег ріки намивається водою.

Берегомет

Історія

Коли саме почали заселяти люди Берегомет, ніхто зараз не скаже, але на основі досліджень, архівних даних, переказів можна припустити, що це було не пізніше XV століття. Чому саме тоді? В ті давні часи була однією з наймогутніших держав Османська імперія, її володарям вдалося завоювати і підкорити багато країн. Визнав себе васалом турецького султана молдавський господар, якому належала Буковина. Народ жорстоко пригноблювали, заставляли платити великі податки, виконувати різноманітні повинності. Разом з кримськими татарами турки робили набіги на буковинські, подільські землі, що супроводжувалися вбивствами, грабежем, спустошенням населених пунктів, поневоленням народу і продажем його в рабство. Особливо це лихоліття посилилося в останній чверті XV століття і продовжувалось у XVI-му столітті. З історичних хронік відомо про напади 1489, 1454, 1499, 1502, 1508, 1509, 1515 років, які привели до втеч великої кількості людей у гори з метою врятування власного життя та своїх дітей. Селяни-втікачі намагались якнайдалі сховатися від своїх поневолювачів, а тому найкращою схованкою вважали гірську місцевість, до якої було важко добратися через дрімучі ліси і малозалюднені місця.

Найдавніша письмова згадка про Бергомет належить до 1696 року. Проте село виникло значно раніше. За народним переказом, це сталося в другій половині XV століття. Під час однієї війни з турками відзначився винятковою хоробрістю селянин Василь, який жив на невеликому хуторі, що знаходився між теперішнім Берегометом і Вижницею. За хоробрість і відвагу молдавський господар Стефан III наділив його землею (біля Заріччя — частини теперішнього Берегомета). Сім’я Василя, очистивши від лісу невелику ділянку, оселилася там. Згодом поряд з його садибою почали селитися інші жителі навколишніх місцевостей.

Скільки прийшло туди втікачів перший раз? Теж не знайдено відповіді, бо в той час ніхто не робив перепису населення. Вони вибрали це місце не випадково, а тому, що тут була річка з великими запасами риби, з деревини можна було робити будинки, господарські будівлі, хатнє начиння, в самому лісі добувати оленів, диких кіз, кабанів, зайців, зубрів, збирати гриби та ягоди.

Поступово зростала кількість населення. Народжувались діти, створювалися нові сім'ї, і про цей населений пункт дізналися в Сучавському цинуті. Перша письмова згадка про Берегомет датується 1696 роком у праці Т. Балана «Документи Буковини», яка була видана в Чернівцях у 1937 році.Село поступово розросталося. 1774 року в Бергометі над Сіретом проживало вже 63 сім’ї. Основним заняттям населення було скотарство і мисливство. Важливу роль у господарській діяльності відігравали деревообробний промисел (виготовлення дощок, дранки, гонти тощо), а з 1799 року, коли на околиці села було виявлено солоне джерело,— також і соляний промисел. Вироби з дерева селяни продавали на ярмарках у Вижниці, а за ропою прибували підводи навіть із Чорткова (Галичина).

Існують дві назви Берегомета - народна і офіційна. Народна або історична назва - Волоський Берегомет, так як тут проживало чимало волохів (румунів), а був ще один Берегомет в Кіцманському повіті - Руський Берегомет, тобто український. Офіційна ділова назва, яка вживалася в австрійському та румунському діловодстві - Берегомет над Сіретом, так як відповідно існував Берегомет над Прутом в Кіцманському повіті. В роки румунської окупації вживалась калька "Берегомет ам Сірет". Поширеною є народна вимова "Берегміть" "до Берегмети", "берегміцкі". З приходом радянської влади відмінність у назві між двома Берегометами стерлася.

Назва Берегомет походить від характеру річок, на яких розкинилися це селище. Щовесни бурхливі потоки наносили великі береги з гравію. Тому люди говорили "береги мете", а місце назвали Берегомет. Правильність цієї теорії підтверджена тим, що немає Берегомета поза бурхливими ріками.У другій половині XVIII століття селом володіли поміщики М. Кешко, К. Русеш, В. і С. Васильки. Селяни відробляли на них по 30 днів панщини щороку, давали пряжу, по одній курці і возу дров, а ті, що не мали виїзду,— платили по 1 флорину. Крім того, з селян вимагали по 1 флорину в рік за право користуватися лісом для власних потреб.

В першій половині XIX століття повновладним володарем села стала поміщицька родина Васильків. Бергомет над Сіретом перетворився в центр їх обширної домінії, якій належало 68 793 йохи землі та велика кількість підданих селян. В селі перебували домініальна адміністрація, суд і в’язниця.Селяни постійно боролися проти важкого феодального гніту, утисків і знущань. Зокрема, в околицях села діяли загони опришків. До наших днів дійшло багато народних переказів про боротьбу народних месників із гнобителями-кріпосниками. В одному з них розповідається, як під час нападу опришківського загону на маєток бергометського дідича жовнірам вдалося схопити опришка. Він був засуджений до страти. Ніхто не зміг його врятувати через посилену охорону. Засудженого прилюдно четвертували, й частини тіла кинули серед поля, наказавши селянам не торкатися до них. Але кріпаки Бергомета не могли байдуже дивитись на знущання над прахом свого захисника. Йдучи в поле, кожен з них набирав у пригорщі землі і висипав її на пошматоване тіло. Так виріс курган біля Бергомета, який називається тепер горою Стіжком.

У 1848—1849 рр., під час повстання під керівництвом Лук’яна Кобилиці, бергометські селяни відмовилися виконувати панщину, захопили поміщицькі землі, перестали визнавати розпорядження урядових органів. Обласний комісар Сиржистий 30 листопада 1848 року доповідав обласному управлінню, що в Бергометі над Сіретом «громада зовсім збунтувалася». Антифеодальні виступи примусили австрійський уряд провести селянську реформу. За звільнення від панщини й інших феодальних повинностей від селян зажадали непосильного викупу. Над ними чинились нечувані насильства. В Чернівецькому обласному державному архіві зберігаються десятки скарг бергометських селян, у яких іде мова про захоплення Й. Васильком їхньої землі, худоби та іншого майна, про заборону користуватися лісами й пасовищами. Становище жителів Бергомета над Сіретом погіршувалось і тому, що протягом кількох років тут було розквартироване військо, введене в село 1849 року.

Розвиток капіталізму на Буковині сприяв посиленню використання бергометських лісів, що належали баронові Васильку. В 60-х і на початку 70-х років XIX століття від продажу будівельного лісу, пиломатеріалів, гонти, дранки, дров і поташу Василько мав щорічно понад 40 тис. флоринів прибутку. Четверту частину цієї суми він одержував від продажу поташу.

В 1886 році були здані в експлуатацію залізнична лінія Глибока—Бергомет завдовжки 53 км і вузькоколійка Бергомет—Межиброди завдовжки 9,2 км. Залізниці вплинули на дальший економічний розвиток Бергомета над Сіретом, особливо на розвиток лісової промисловості. Вузькоколійка зв’язувала село з паровою лісопильнею в Межибродах, а залізниця давала вихід бергометському лісу і пиломатеріалам на внутрішній і зовнішній ринки. Крім лісу, цією залізницею вивозилася з Бергомета і навколишніх сіл худоба, а довозилися борошно, залізні та інші вироби.

До початку пів четверті XX ст. (добто до 1920-х) село мало величезну заборгованість та терпіло від Румунії та польських військ, що змушувало якусь чверть населення тікати за кордон. Але справжнього розквіту селище почало відчувати з кінця 40-х.

Зараз селище славиться своїми найнеймовірнішими історичними пам’ятками.

Природоохоронні об'єкти

  • Берегометський парк,
  • Сіретський заказник (частково),
  • Сіретські скелі.
Берегомет

Берегомет

Берегометський парк

Берегометський парк

Сіретський заказник (частково)

Сіретський заказник (частково)

Сіретські скелі

Сіретські скелі


Заплановані тури 1


Сподобалось? Поділись сторінкою в улюбленій соціальній мережі