• 8
• 1

Ізмаїл

Місто обласного підпорядкування в Одеській області, адміністративний центр Ізмаїльського району (до складу району не входить), колишній центр Ізмаїльської області. Друге найбільше місто області за кількістю населення — понад 70 тисяч осіб.

Історія

• Відомий з IX-X століття у складі Київської Русі.
• З середини XII століття — під впливом Галицького та Галицько-Волинського князівств.
• З кінця XIV сторіччя селище під назвою Сміл знаходилось в складі Молдавського князівства.
• Наприкінці XV сторіччя Сміл захоплено турками.
• З XVI ст. відбувались неодноразові походи козаків, загонів подільських магнатів під Ізмаїл, Очаків. Під час молдовського походу Северина Наливайка один із козацьких загонів здобув Сміл.
• Невдовзі турки знову заволоділи селищем і збудували тут міцну фортецю для боротьби проти запорізького війська. Її було названо Ізмаїл.
• Найбільш відомим став морський похід у 1609 році козаків Петра Сагайдачного, які здобули Ізмаїл, Кілію, Білгород.
• У часи російсько-турецьких воєн Ізмаїл (тоді він був відомий вже під такою назвою) був важливою османською фортецею на кордоні Російської та Османської імперій. Однак, перший час Росія не мала претензій на Ізмаїл, і двічі після виграних Російською імперією воєн місто поверталося Османській імперії. Зокрема, під час війни 1768—1774 рр. 5 серпня (26 липня за старим стилем) 1770 російські війська під командуванням Миколи Репніна взяли фортецю Ізмаїл. Однак, після закінчення війни в 1774 році згідно з умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору фортецю було повернуто Османській імперії. 1789 року Репнін знову намагався взяти місто, але штурм закінчився невдачею.
• 11 (22) грудня 1790 посилену фортецю, що вважалася до того моменту неприступною, штурмом взяв Олександр Суворов під час російсько-турецької війни 1787–1791. Проте 1791 року за Ясським договором, що ознаменував закінчення чергової війни, місто знову повернули Османській імперії.
• Третє здобуття російськими військами Ізмаїлу відбулося 1809 під час російсько-турецької війни 1806–1812. До складу Російської імперії ненадовго потрапив у результаті домовленостей Бухарестського мирного договору 1812.
• Отримавши статус міста, Ізмаїл швидко перетворився на значний морський та річковий порт, населення якого зростало селянами-утікачами, переселенцями з турецьких володінь – болгарами, молдованами, греками. Наприкінці 1820-х років тут оселилося чимало колишніх запорожців, що повернулися з-за Дунаю. Від 1813 Ізмаїл – повітовий центр Бессарабської області; 1830–35 – центр Ізмаїльського градоначальства. 1856 у місті проживало 30,6 тисячі осіб.
• Наприкінці 1820 року в Ізмаїлі відбулася очолювана генералом російської армії Олександром Іпсіланті нарада «Філікі Етерія» — останній етап підготовки до Грецької революції проти панування осман.
• Після поразки Росії у Кримській війні 1853–1856 за Паризьким мирним договором 1856 місто разом з навколишніми територіями опинилося у складі Молдовського князівства (котре проголосили автономією в рамках Османської імперії). За розпорядженням царського уряду фортецю було висаджено в повітря.
• Після російсько-турецької війни 1877–1878, відповідно до Сан-Стефанського договору 1878 року регіон закріплено за Російською імперією. Це було ще раз записано у підсумках Берлінського конгресу, за якими південь Бессарабії знову відійшов до Російської імперії та став частиною однойменної губернії, де Ізмаїл став повітовим центром.

У 1918–1940 роках — під румунською юрисдикцією (з 1925 до 1938 року — центр однойменного жудця). Тоді місто не мало пасажирського залізничного сполучення (через відсутність залізниці), але було частиною маршруту Галац — Вилкове внутрішніх водних шляхів Румунії (рум. Navigatia Fluviala Romana). Також працювала авіалінія (використовувалися аеростати) Бухарест — Галац — Ізмаїл — Аккерман — Кишинів і назад.

22 липня 1922 року Святий Синод Православних церков Румунії створив у Кишинівській архієпархії дві нові єпархії: Хотинську та Аккермансько-Ізмаїльську, котрі існували до 1944. Щоправда, резиденцією останньої визначили місто Четатя-Албе (сучасний Білгород-Дністровський).

Влітку 1940 року, як і передбачав додаток до підписаного Пакту Молотова — Ріббентропа, місто разом з околицями у ході Бессарабсько-буковинського походу зайняли радянські війська (201-а ПДБр). Тоді ж було створено Аккерманську (згодом — Ізмаїльська) область УРСР, адміністративним центром якої з 7 грудня 1940 став Ізмаїл. 8 липня 1941 року група радянських кораблів (частина так званого «Дунайського десанту») проривається до міста при відступі від Старої Кілії, але менш ніж за два тижні полишає позиції. З 19 липня 1941 до 25 серпня 1944 територія Ізмаїльської області перебувала під владою Румунії в складі Губернаторства Бессарабія. Від німецько-румунських військ населений пункт було звільнено 26 серпня 1944 після вдалого завершення Кишинівсько-Ізмаїльської наступальної операції. Відтоді й до 15 лютого 1954 місто знову стає обласним центром.

Після об'єднання Ізмаїльської та Одеської областей Ізмаїл став районним центром УРСР, з 1991 — незалежної України.

Джерело

1. Тамтур
2. Туристичні місця