Легенди угорських фортець Закарпаття

Угорський дух на Закарпатті не можливо не помітити, і він міцно закарбувався в історії місцевих фортець та палаців, які практично нічим не поступаються своїм європейським «родичам».

Після відвідин замків Хмельниччини, Львівщини та Рівненщини, УНІАН вирішив відвідати Закарпаття, історія якого тісно пов’язана з Угорщиною, і це не могло не позначитися на зовнішньому вигляді місцевих пам’яток оборонної архітектури. Ще в епоху Середньовіччя могутні угорські роди володіли закарпатськими землями та використовували їх для облаштування своїх неприступних фортець. Через постійні війни замки постійно руйнувалися та знову відновлювалися, тому до наших часів не всі з них збереглися.

Ужгородський замок

Ужгородський замок вважається одним із найстаріших замків українських земель. Розташована фортеця у самісінькому центрі міста на Замковій горі. Це унікальний зразок укріплень бастіонного типу на закарпатських землях, шедевр романського архітектурного стилю. В експозиції замку знаходяться більш ніж 100 тисяч експонатів, а в 2009 році Ужгородський замок посів друге місце на конкурсі «7 чудес України».

Історія Ужгородського замку починається ще в IX столітті. За свідченням літописів, на той час тут було князівство білих хорватів на чолі зі слов’янським князем Лаборцем. Поселення захопило угорське військо, і дерев’яні споруди фортеці тоді вигоріли вщент. Нові господарі взялися будувати значно міцніші, кам’яні укріплення. Так, за якийсь час на горі, яку згодом назвуть Замковою, постав новий величний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.

На початку ХIV століття замок перейшов у власність італійських братів Другетів. У період, коли замок перебував у володінні цього роду, а це понад 350 років, фортеця зазнала численних реконструкцій. Так, наприкінці XVI століття замок перебудували з використанням найновітніших досягнень тогочасного фортифікаційного мистецтва Європи. Зокрема, після реконструкції за проектом італійських інженерів замок отримав вигляд могутньої оборонної споруди у формі трапеції, на кожному куті якої були розміщені бастіони, трохи висунуті у бік рову і з’єднані фортечною стіною. На кутових баштах було встановлено артилерію, що тримала під обстрілом усі підступи до замку. П’ятий бастіон, кілевидної форми, знаходився з північного фасаду замку. З трьох боків споруду, стіни якої завтовшки сягали від 3 до 10 метрів, оточував глибокий рів, через який до в'їзної брами був перекинутий підйомний міст. Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північного боку масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Навпроти входу в фортецю, в її північно-східній частині, розташовується замковий палац, який також був пристосований для оборонних функцій, про що свідчать кутові вежі, міст перед входом і бійниці на останньому поверсі. Всередині палацу є дворик, на території якого була викопана криниця. Тут же свого часу була побудована невеличка церква, від якої до сьогодні збереглися тільки рештки фундаменту.

Наприкінці XVII століття рід Другетів по чоловічій лінії вимер, а вдову останнього з сім’ї - Христину взяв в дружини угорський граф Міклош Берчені. Таким чином, Ужгородський замок перейшов у його володіння. Новий господар знову зайнявся перебудовою і укріпленням фортеці, цього разу вже за планом французького інженера Лемера.

Наступною сторінкою в історії фортеці стала визвольна війна угорського народу 1703-1711 років (так зване повстання куруців під приводом Ференца Ракоці), по закінченні якої Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезли всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. А в у 1775 році австрійська імператриця Марія-Терезія передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію. А з 1946 року і до сьогодні в стінах замку розташований Закарпатський краєзнавчий музей.

Із Ужгородським замком пов’язана легенда, яка має кілька варіацій, що відрізняються деталями, а часто й елементами сюжету. Але є одна деталь, спільна для всіх версій – наявність підземних таємних ходів. Так, приміром, гостям замку завжди розказують про Білу Діву. Ця легенда стосується XVII століття, коли фортецею володів граф Другет. Один з сусідніх воєвод вирішив захопити Ужгородський замок і, щоб дізнатися, як це зробити, переодягнувся незнайомцем. Приїхавши в Ужгород, він випадково познайомився з донькою Другета. Вони покохали одне одного, і дівчина розповіла всі таємниці замку, в тому числі й про потаємний хід, про який знали тільки в її родині. Довідавшись про це, батько наказав воєводу стратити, а дівчину живцем замурувати в стіні замку. З того часу опівночі в замку з'являється її привид (так звана Біла Діва), яка шукає свого коханого, а з першими півнями зникає.

Доволі цікавими є скульптури, розташовані на території Ужгородського замку. Наприклад, при вході одразу впадає в очі скульптура могутнього металевого Геркулеса-Геракла, який бореться з отруйною Лернейською гідрою. Скульптура виготовлена в 1842 році тут же, в Унгварі. Раніше вона розташовувалась в селі Ужок неподалік однойменного перевалу, під Бескидом. Там, після відкриття в XVII столітті джерел з лікувальними властивостями, був популярний бальнеологічний курорт, куди приїжджали на лікування з Речі Посполитої. Одне з джерел носило назву Гераклове - начебто вода звідти дарувала людям силу, якою славився античний герой. Скульптуру перевіз на подвір’я замку після руйнування курорту під час Другої світової війни перший директор Закарпатського краєзнавчого музею Петро Сова.

Неподалік Геракла стоїть покровитель торговців і мандрівників Гермес. Цю залізну скульптуру сидячого юнака відлили, ймовірно, на знаменитому фрідєшівському залізоплавильному заводі в ХІХ столітті поблизу Мукачева.

Ще одна цікава скульптура, що прикрашає замкове подвір'я, Турул – сокіл, що саме злітає. Для угорців цей птах є символом, адже давні угри поклонялися турулу ще зі скіфських часів, він зустрічається на багатьох гербах. Більше того, за легендою, під час повстання куруців під приводом Ференца Ракоці в 1703 році, саме турул приніс шаблю князю Ракоці.

Крім того, у внутрішньому дворику замку розташована унікальна експозиція «Кімната тортур», яку тут облаштували у 2009 році. Історики кажуть, що таким чином вперше в Україні кімнату тортур «відновлено» саме на тому місці, де вона діяла понад чотири століття тому. На площі понад 100 квадратних метрів розміщено 15 різних експонатів, відтворених за малюнками, середньовічними ескізами, гравюрами та фотографіями. Тож такі страшні речі, як усіяний гострими кілками стілець, на який у давнину саджали злочинців, батоги, кати - все це можна побачити, оглядаючи експозицію у підвалах Ужгородського замку.

До речі, розчищаючи підвали для облаштування експозиції, спеціалісти виявили частину потаємного ходу. Знову ж таки, за переказами, існувала ціла система таких ходів, один із яких вів навіть до Невицького замку – напівзруйнованої нині фортеці, розташованої в 10 кілометрах від музею. Загалом же у палаці нараховується понад 40 приміщень. Найбільшу залу замку, так звану рицарську, що міститься на другому поверсі, було перетворено на внутрішню каплицю. У 1857 році її розписав відомий іконописець Фердінанд Відра. Приблизно тоді ж сусідні зали були оздоблені ліпкою, розписом, сусальним золотом. До наших часів частково все це зберіглося та було відновлено.

Нову експозицію Закарпатського обласного краєзнавчого музею – «Закарпаття у VIII – на початку XX століття» – відкрили наприкінці 2017-го. Фактично це масштабний міжнародний проект, виконаний спільними зусиллями Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького (Україна) й Ніредьгазького комітатського історичного музею (Угорщина). В експозицію інвестовано майже 10 мільйонів гривень. Для облаштування експозиції капітально відремонтували ціле крило замку. Як відзначають фахівці, це перша за останні 70 років повноцінна постійно діюча виставка експонатів-оригіналів, 90% яких до цього часу зберігалися у підвалах музею. Загалом, у чотирьох залах загальною площею 500 квадратних метрів представлено близько 700 експонатів. Майже 300 з них були спеціально реставровані для цієї виставки.

Крім того, у старовинних підвалах Ужгородського замку є і оригінально облаштована дегустаційна зала кращих закарпатських вин. Дістатися до замку на власному авто з будь-якої частини України нині не проблема. Для тих же, хто не має авто - підійде варіант з потягом. Від залізничного вокзалу до замку йти лише близько 2 кілометрів, однак можна доїхати і маршрутним таксі №5 до центру міста, звідки до самої споруди - рукою подати.

Також поряд з замком можна побачити кілька інших цікавих туристичних об’єктів. Так, лише в 200 метрах від замку розташований Закарпатський музей народної архітектури і побуту під відкритим небом, що складається з архітектурних пам'яток старовинного закарпатського села і зразків найдавніших і найбільш розповсюджених видів народного прикладного мистецтва. Зокрема, тут представлені зразки житла і садиб закарпатців низинних районів (долинян, румунів і угорців) і горян (бойків і гуцулів). Загалом, у музеї площею 5,5 гектарів зібрані понад 14 тисяч експонатів, серед яких 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма тощо. З іншого боку замку розташувалися доволі цікаві Ужгородський греко-католицький катедральний собор у стилі класицизм з інтер’єром у стилі рококо, будівництво якого почалося всередині XVII століття, та Костел святого Юрія у стилі бароко побудови середини XVIII століття. А ще поряд з замком розташувався доволі затишний Ужгородський ботанічний сад, де серед іншого зібрані сотні незвичних для Закарпаття рослин, і Ужгородська дитяча залізниця. І не забудьте пополювати на знамениті міні-скульптурки Ужгорода, яких нині в місті зібралося вже близько 30, головним чином, в центрі міста і на набережній вздовж річки Уж.

До речі, в 5,5 кілометрах від Ужгородського замку, в інший бік від залізничного вокзалу, на останньому пагорбі Карпат на околиці Ужгорода розташована Горянська ротонда, яка вважається найстарішим храмом в Закарпатті та однією з найстаріших архітектурних пам'яток України загальноєвропейського значення. Походження та вік ротонди невизначені до сьогодні, однак схожість матеріалу побудови із матеріалом замкових романських стін дає історикам підстави вважати, що Горянська церква відноситься приблизно до Х-ХІ століть.

Невицький замок

Біля села Кам'яниця приблизно в 15 кілометрах від Ужгорода розташувався напівзруйнований Невицький замок, історія якого починається приблизно у XII столітті. Ті часи відзначилися зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід - до Галича та Києва. Однак тоді замок ще являв собою невеличке земляне городище, укріплення якого складалися з валів та ровів.

У березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнувавши укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття замок почали відновлювати і, зрештою, в 1279 році угорський король Ласло IV передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. На початку XIV століття в Угорському королівстві розгорілися численні міжусобиці магнатів в боротьбі за королівський престол. Тодішній власник замку Омодей і його сини брали в цій боротьбі активну участь, тож Невицьку фортецю активно укріплювали. Саме у цей період на місці круглої башти будується новий чотирикутний донжон, а біля нього колодязь для збору дощової води завглибшки 4,5 м. Після вбивства Омодея повсталими селянами у 1311 році, угорський король Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в північно-східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках цього могутнього роду. У 1317 році син Омодея Ласло знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки, а сам Невицький замок королівські війська взяли штурмом.

Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333 року в постійне володіння князів Другетів, які у ті часи мали сильний вплив на землях Закарпаття. З того часу і аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме Другети володіли замком.

До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії - володінь Другетів на Ужанщині. Однак ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички та поширення вогнепальної зброї змусили князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький замок. Цей факт підтверджують і археологічні розкопки, в ході яких в об'єктах середини XV століття часто знаходили величезні кам'яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Новий вид зброї спричинив додаткове зміцнення замкових стін, в першу чергу зі східної, найдоступнішої сторони замку, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам'яна стіна була зроблена нижчою. Крім того, була побудована висунута на південь триповерхова вежа, що була з'єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю завдовжки 35 м, та мала на меті ускладнювати наступ ворога. Бійниці південної башти та галереї контролювали дерев'яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.

На межі XV-XVI століть Невицький замок набув сучасного вигляду. Історики встановили, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія з валів та

дерев'яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієподібний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, що обслуговувало володарів замку (гончарі, ковалі тощо). В разі штурму замку, населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням могла сягати понад 500 осіб. Втім, усе це не вберегло замок, тож він часто переходив із рук в руки, особливо на рубежі XVI-XVII століть, коли між Другетами почалися родинні суперечки. Так, наприклад, у 80-х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.

Зрештою, у 1644 році під час релігійних воєн, трансільванський князь Юрій І Ракоці зруйнував замок. З того часу замок не відновлювався і дійшов до наших часів у вигляді руїн. Лише у 1879 році поряд з замком заклали сад на честь угорського вченого-садовода Карла Вагнера та спорудили фонтан із природним тиском води, однак саму фортецю так і не відновили. Нині Невицький замок стоїть законсервований, однак протягом останнього року було зроблено кілька кроків для його відновлення. Зокрема, на ці цілі Мінрегіон виділив майже 11 мільйонів гривень, і влітку 2018 року мають розпочатися роботи з реконструкції замку, які планується завершити за два роки.

Про замок існує і кілька легенд, більшість з яких мають спільний образ жорстокої Поганої Діви, яка вирішила збудувати тут неприступну фортецю, змушуючи при цьому місцеве населення до виснажливої роботи і обдираючи їх до нитки. В одній з версій вона була турецькою царівною та жорстокою чародійкою, яку зміг побороти простий хлопець Іванко, якому було призначено долею стати царем. Тоді зібрав він велике військо, зібрав стадо великої рогатої худоби, прив’язавши до кожної тварини по дзвіночку і по свічці, а потім погнав усіх їх до замку Поганої Діви. Коли все стадо з ревом посунуло на фортецю, Погана Діва прокинулася від страшного галасу, скочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Однак Іванко помітив її і кинувся наздоганяти. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачепилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі. Як не просила царівна не губити її, навіть пропонувала йому своє серце, однак Іванко вбив жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган, який і зараз стоїть під замком в долині. За іншою версією, Погана Діва була жорстокою пані, яка багато років мордувала закарпатців. Дізнавшись про тяжку долю місцевих, новий король Угорщини Матяш зібрав велике військо і обложив замок. Як і в іншій версії, Погана Діва, розуміючи, що замок не встоїть, вибралась з нього потаємним ходом, скочила на свого коня і кинулась навтіки, а Матяш кинувся за нею. Однак не знала вона, що її кінь та кінь короля Матяша були дітьми однієї матері, тож як не поганяла вершниця свого коня, він раз у раз зупинявся, щоб дочекатись брата. Нарешті король Матяш наздогнав її у Загонському лісі, де того року був дуже великий урожай жолудів. Кінь Діви посковзнувся на гладеньких жолудях, які встелили килимом увесь ліс, король Матяш наздогнав її і вразив мечем. Але перед смертю встигла вона проклясти дубовий гай, і відтоді у ньому ніколи не родять жолуді. І ще довго, навіть після смерті Поганої Діви, люди, ідучи повз замок до Ужгорода, боялися навіть глянути на прокляті замкові мури. Поряд із Невицьком замком є також кілька цікавих природних пам’яток. Так, урочище «Тепла Яма» відоме своїми густими буковими та дубовими лісами, серед яких і елітні високостовбурні насадження дубу скельного віком до 150 років. З тварин тут можна зустріти оленя, козулю, дику свиню та навіть рись. Також поряд розташований зовсім молодий ландшафтний заказник «Острий», який використовується, головним чином, для відновлення рослинного фонду регіону. На схід від села Кам'яниця, в урочищі «Замкова гора», розташований стовп з вулканічного туфу неогенового періоду. Скеля вважається жерловою частиною згаслого вулкана. На вершині скелі росте невелике дерево.

Мукачевський замок

Друге за величиною місто Закарпатської області – Мукачево – також може порадувати туристів-цінителів палацової архітектури. Так, у південно-західній частині міста, на горі вулканічного походження заввишки 68 метрів, стоїть Мукачівський замок, також відомий як замок Паланок. Він вважається однією з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття XIV-XVII століть. Замок побудований з цегли та каменю, і поєднує в собі одразу декілька архітектурних стилів.

Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. Втім, активний розвиток замку розпочався в XIV-XVII століттях. В 1396-1414 роках замком володів Подільський князь Федір Коріятович, який значно розбудував і укріпив його, перетворивши на свою резиденцію.

Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь, з яким пов’язана головна замкова легенда. Мовляв, коли виникла потреба, князь наказав копати колодязь. Однак як довго не рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Князь Коріятович вже втратив надію, та одного дня до нього прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Втім, виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не мав змоги заплатити. Тоді він пропонував чорту душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. На допомогу прийшов один з вірних лицарів Коріятовича, який, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував обдурити нечистого: «Федоре, мішок золота необов'язково має бути великий: маленький - теж мішок». Тож, вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту. Той страшенно обурився та зі словами «Все одно води не питимете» стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили. Втім, це лише легенда. Насправді ж воду з колодязя успішно брали аж до 1897 року. В стіні колодязя є видовбані сходи, які ведуть до глибини 71 метра, а на глибині 83 метри існують два резервуари для наповнення та зберігання води. Раніше з колодязя також існував хід від замку до центру Мукачева - в міську резиденцію князя Ракоці, де нині міститься дитяча художня школа.

Протягом XV-XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, кожен з яких розбудовував та укріплював його на свій лад. У цей час в оборонній системі замку було аж 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

У 1567 році Мукачівський замок взяв у облогу австрійський воєначальник, генерал армії Священної Римської імперії Лазарус фон Швенді. Після цього Мукачівський замок перейшов у власність до графа Ніколауса Естергазі, одного з перших представників цього впливового угорського роду, який отримав маєток після одруження з Урсулою Дерсффі. Втім, вже у 1622 році, за умовами Микульської угоди, замок перейшов у володіння князя Трансільванії Габора Бетлена, керівника антигабсбурзького руху в Угорському королівстві. Зрештою, у 1633 році Мукачівській замок придбав трансільванський князь Юрій І Ракоці з правом успадкування. Після смерті князя в 1648 році його дружина Жужана Лорантфі продовжила реконструкцію замку і спорудила ще дві тераси - Середню і Нижню, а також зовнішнє оборонне кільце. У 1649 році в замку навіть побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі. Князі династії Ракоці перетворили замок у столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року.

З 1685 по 1688 рік замок пережив одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Обороною замку у цей час керувала вдова князя Ференца І Ракоці Ілона Зріні. Австрійці змогли захопити замок, після чого реконструювали його, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

Зокрема, фортеця мала потрійний захист, а в останньому кільці розташовувався замок. У замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову було болото. На території замку було зроблено критий вибитий в скелі колодязь, який виходив до водяного рову.

З 1703 по 1711 рік замок став оплотом національно-визвольної війни угорського народу проти австрійців, яку очолив син Ілони Зріні Ференц II Ракоці. Війна ця закінчилася поразкою угорців, і поступово самок втратив своє стратегічне значення. У 1782 році тут відкрилася політична в'язниця Австрійської монархії, в якій протягом більш ніж 100 років було заґратовано понад 20 тисяч в'язнів, допоки в'язницю в замку не було ліквідовано у 1896 році на честь тисячоліття приходу угрів до Європи. Фактично ж в'язниця продовжувала функціонувати до 1903 року. Найвідомішим в'язнем фортеці був російський революціонер Михайло Бакунін. У 1897 році Паланок викупило міністерство юстиції Австро-Угорщини, а сам замок поступово приходив у занепад та руйнувався.

У період Чехословацької республіки у 1919-1938 роках в замку були розташовані військові частини, а під час Другої Світової війни замок займали угорські війська, які воювали на боці нацистської Німеччини. Після визволення у 1944 році та приєднання Закарпаття до Радянської України, в замку розмістили профтехучилище.

Нині більшу частину Мукачівського замку відреставровано, а в його залах розміщений історичний музей з більш ніж десять тисяч експонатів. Складається Паланок з трьох замків – нижнього, середнього та верхнього.

Чинадіївський замок

Чинадіївський замок, також відомий як Замок «Сент-Міклош», є пам'яткою архітектури XIV-XIX століть. Розташований він у смт Чинадійово, лише в 10 кілометрах від міста Мукачева, обабіч дороги, що пролягає паралельно автошляху M06.

Вперше село Чинадійово згадується в письмових джерелах від 1214 року як Сент-Міклош. До речі, ця угорська назва селища фігурувала в офіційних документах аж до 1944 року, поки селище не зайняли радянській війська. У 1264 році угорський король Іштван V подарував село Сент-Міклош королівському уповноваженому у справах до галицького князя, магістру Аладару. А наприкінці XIV століття Сент-Міклошська домінія перейшла у володіння магната Переньї, який і почав будувати тут замок, що зберігся до наших днів. Ця фортеця на кшталт більш древніх романських феодальних твердинь, являла собою кам'яну споруду з двома кутовими вежами та метрової товщини стінами. Згодом численні власники замку, серед яких були графи Телегді, угорська княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці, німецька династія Шенборнів тощо, продовжували перебудовувати його на власний лад. У 1657 році фортеця була значно пошкоджена польськими військами графа Любомирського, які мстилися угорцям за похід їхнього князя Дьордя II Ракоці на Польщу. У 1728 році імператор Священної Римської імперії Карл VI, який одночасно під іменем Карл ІІІ був королем Угорщини, подарував великі земельні площі на території сучасного Мукачева графу Фрідріху Шенборну, у тому числі й замок Чинадіївський, який у 1734 році був перебудований і вже набув палацових рис. У 1839 році замок зазнав чергової реставрації. До речі, в ході цих реставраційних робіт в одній зі стін був знайдений замурований людський скелет. За однією з версій, у середньовіччі існував звичай - після побудови фортеці замурувати в її стіну живу людину, мовляв, це значно покращить обороноздатність споруди.

У часи Другої світової війни німці зробили у замку в'язницю, а з 1944 року, за часів радянської влади, замок був сільрадою, штаб-квартирою управління місцевого лісового господарства, військовою частиною і складом розташованої поруч автобази.

У 2001 році замок було віддано у концесію українському художнику Йосипу Бартошу, який, разом із дружиною Тетяною та однодумцями, фактично врятував його від руйнації. Нині вдалося відреставрувати інтер'єр першого поверху споруди, де в шістьох кімнатах розміщуються виставки прикрас та предметів побуту, головним чином, скіфської і кельтської культур, а також портрети усіх власників замку. Горішні поверхи являють собою живописну руїну, на стінах якої часто вивішують свої роботи молоді художники. Також у замку є декілька «таємних переходів» - подвійних стін, котрі господарі з радістю показують відвідувачам. Реставрація замку досі триває.

Також в стінах замку періодично проводиться лицарський фестиваль «Срібний Татош», останній відбувся у травні 2018 року, та надаються різні супутні послуги – від факельних екскурсій та концертів до святкування весілля та проведення конференцій.

До речі, саме розташування замку також доволі цікаве – там, де долина річки Латориця звужується, а гори обступають шлях зусібіч. Крім того, приблизно в 60 кілометрах звідси розташований Верецький перевал, також відомий як «Руські Ворота», через який в давнину угорські королі водили свої війська на Галичину. Нині ж з перевалу відкривається мальовнича панорама низки гірських хребтів.

Палац Шенборнів

Давня австрійська аристократична династія Шенборнів свого часу мала великий вплив на життя та історію Закарпаття. Багато представників цієї династії належали до римо-католицького духовенства, то ж і перший із Шенборнів, який прийшов на Закарпаття, був священником – архієпископ Лотар Франц фон Шенборн. Йому, коронному канцлеру, Мукачево-Чинадіївська домінія була подарована в 1728 році. Подарунок був щедрим: майже половина Закарпаття – 185 сіл та чотири міста тоді стали належати одній родині.

Палац Шенборнів, також відомий як Замок Берегвар, був побудований графом Ервіном Фрідріхом Шенборн-Бухгаймом як мисливський будиночок у 1890-1895 роках.

Мисливський замок був побудований у неоромантичному стилі, що поєднав в собі романські та готичні мотиви. Оригінальність палацу в тому, що він має 365 вікон (кількість днів року), 52 димоходи (кількість тижнів року) та 12 входів (кількість місяців року). Замок прикрашений багатим декором (барельєфи, флюгери, вітражі) на тему родової геральдики графів Шенборнів, також тут діє баштовий годинник з курантами.

Після Другої світової війни ця земля та маєтки на ній були націоналізовані, а мисливський замок Шенборнів у 1946 році став санаторієм «Карпати», який діє тут і досі. При цьому частина інтер'єру палацу (меблі та інші коштовні речі) була передана до фондів Ужгородського краєзнавчого музею. Особливої уваги заслуговує дендропарк навколо замку. Його закладав ще граф Шенборн, який захоплювався екзотичними рослинами і звозив їх зі всього світу. Тому тут висаджені рідкісні породи дерев - самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня (сакура), рожевий бук, італійська глиниця, а також чагарників - дойція, гортензія тощо.

Парк прикрашений парковою скульптурою ведмедиці з ведмежатами й оленя, а також різьбленими статуями з дерева. Крім того, в північній його частині діє бювет з мінеральною водою «Поляна Купель» та є «Джерело Краси» з цілющою водою. Крім того, за задумом власника, наприкінці XIX століття на території парку був викопаний ставок, обриси якого умовно відтворюють карту Австро-Угорської імперії.

Не обійшлося і без місцевої легенди. Будівництво казкового замку часто пов’язують із жінкою. Мовляв, саме для коханої дружини Шенборн спорудив це диво. Подружжя познайомилось на балі у Парижі, та в молоду вродливу актрису граф закохався з першого погляду. Отримавши згоду після пропозиції руки і серця, Карл Ервін забрав Франциску жити у карпатські ліси. Однак не сімейна ідилія, а драма їхнього кохання і досі живе у легендах замку. Чекаючи на свого чоловіка з полювання, молода дружина цілими днями нудьгувала вдома. Її неймовірна врода не давала спокою багатьом вельможам, яким хоч раз пощастило гостювати у замку. Тож одного дня у покої графині навідався молодий офіцер, який дуже їй сподобався. Повернувшись із полювання несподівано рано, граф застав коханців на місці «злочину». Горю зрадженого чоловіка не було меж. Прогнавши Франциску, він наказав слугам ніколи не вимовляти вголос імена зрадників, а час, в який граф побачив коханців, навічно стерти з циферблатів годинників. То була четверта – цифра, яка навіки «випала» з часового кола усіх замкових годинників.

Добиратися до палацу можна автотранспортом – близько 17 кілометрів від Мукачева. До речі, якщо їхати до палацу машиною – на шляху можна як раз заскочити до замку Сент-Міклош, про який мова йшла трохи вище.

Також тут діє на диво зручне залізничне сполучення, адже шлях сюди був прокладений ще самим Шенборном. Нині тут діє залізнична станція «Карпати», на якій зупиняються більшість потягів на Ужгород. Тож, зійшовши тут, можна потрапити безпосередньо до санаторію, на території якого й розташований палац. До речі, й сама зупинка, на котрій потрібно виходити, зовні нагадує старовинний палац, отже проїхати її буде важко. Для відвідувачів замок Шенборнів відкритий з 9:00 по 17:00. Всю будівлю з середини, якщо ви звичайний турист, оглянути неможливо – така прерогатива є лише у постояльців санаторію. Втім, перейнятися духом епохи можна і просто прогулюючись околицями, а також відвідавши відкритий для туристів камінний зал та бібліотеку. Вхід на територію замку для туристів платний.

До речі, в 12 кілометрах від Палацу Шенборнів на річці Латориця розташоване закарпатське курортне містечко Свалява, відоме джерелами лужно-вуглекислих мінеральних вод типу «Боржомі».

На жаль, багато українських замків та фортець мали важку долю. Тож первісний вигляд багатьох з них до наших часів не дійшов. Але багато чого все ж вдалося врятувати, і це обов’язково слід побачити.

Джерело