Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського заснований у 1926 році. Розміщений у центральній частині міста Коломиї, в колишньому Народному домі, збудованому на кошти української громадськості.
Його колекційні збірки нараховують понад 50 000 одиниць збереження і представляють всі види традиційного народного мистецтва гуцулів та покутян, починаючи з ХVІІ століття до сьогоднішнього часу. Проте окремі експонати датовані ІV тисячоліттям до Різдва Христового і представляють землеробну культуру, відому в археологічній та історичній науці під назвою „трипільська”. Авторами цих високохудожніх творів були гуцули, що населяли високогір’я українських Карпат Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей, а також покутяни, територія яких розмістилась між річками Прут, Дністер та Черемош.
Створення і формування колекційних збірок музею велося в доволі непростих умовах історичних протистоянь, коли галицькими землями ще володіла імперська родина австрійських Габзбургів, а відкриття його наповненості припало на споконвічні утиск і невдоволення з боку Речі Посполитої (1935р.)… Однак політичні перепони не змогли стримати процесу самовираження українського народу Галичини й відновлення свого статусу в європейській рівності. Завдяки громадським діячам, зокрема Йосафатові та Володимиру Кобринським, розпочато поступ у розвитку музейної справи в Галичині, яка згодом набуває загальнонаціонального рівня. Так утворено „Союз українських музеїв Речі Посполитої”. З цього часу об’єднані українські музеї започатковують просвітницьку роботу серед населення, організовують та проводять наукові конференції, професійні з’їзди, визначаючи основні напрямки та цілі своєї діяльності. Така активність українського музею та його працівників неабияк дратують спочатку польську, а згодом радянську владу. Поляки кілька разів закривали цю українську установу, а радянські ідеологи безупинно проводили найрізноманітніші „перевірки”, шукаючи приводу для нищення історичних пам’яток, цькуючи при цьому та переслідуючи музейних працівників, які, на їх думку, були потенційними „українськими буржуазними націоналістами”. Так, постановою Ради Народних Комісарів УРСР за № 268 від 27.02.1945 року, музей переходить в систему комітету в справах мистецтв при РНК УРСР і отримує назву „Державний музей народного мистецтва Гуцульщини”. Цього ж року, ще більше укріпившись у своїх правах, радянська влада вже офіційно конфісковує сфрагістичну колекцію (близько 500 раритетних печаток та штампів з часу національно-визвольних змагань 1918-1919 рр.), унікальну бібліотечну збірку (10 тисяч рідкісних стародруків), а також колекцію зброї та інших історичних документів як „непрофільних і політично-шкідливих експонатів”. Та всупереч численним перешкодам, зусиллями музейних працівників та самого директора установи, Володимира Кобринського, все таки вдалося врятувати чимало експонатів. Нині всі вони представлені у 18-ти залах експозиції музею загальною площею близько 1 тис. м. кв. і згруповані за видами народного мистецтва на основі історико-хронологічного і монографічного принципів. Це такі види народного мистецтва як художня обробка дерева (різьба, інкрустація, випалювання), художня обробка металу та шкіри, гончарство, декоративне ткання, килимарство, вишиття та одяг. Даний принцип експонування дає можливість простежити етапи розвитку, стильові художні особливості народного мистецтва, а також побачити пошук нових принципів у трактуванні традиційності. В дослідженні даних проблем важливу роль відіграє виставкова діяльність музею.
Виставкові зали музею розміщені амфіладно і становлять загальну площу понад 200 м. кв. Щорічно тут відбувається від 8 до 12 виставок, дві з яких, вже традиційно, розкривають фондові музейні збірки, які через обмеженість експозиційного простору не доступні постійному відвідувачеві. Така методика виставкової діяльності дає можливість відкривати перед широкою громадськістю унікальні музейні колекції та знайомити її з сучасним народним і професійним мистецтвом України та зарубіжжя.
З 2000 року в експозиції музею розгорнуто постійну діючу виставку сакрального мистецтва, на якій представлені твори іконопису та народних образів. Їх гармонійним доповненням виступає дерев’яна сакральна пластика.
У 2002 році в музейній експозиції відтворено меморіальну кімнату громадсько-політичного діяча, письменника Андрія Чайковського, політична та письменницька спадщина якого в радянський час була заборонена.
Наприкінці 2006 року в експозиції музею відкрито відділ традиційних меблів мешканців Карпат. А з 2008 року відвідувачі отримали можливість знайомитись з мистецькою спадщиною українських художників-живописців.
У структурі музею знаходяться три відділи, які працюють на правах окремих музеїв.
З 1970 року сюди належить Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, заснований на базі приватної збірки талановитого художника, скульптора, мистецтвознавця та етнографа Євгена Сагайдачного.
Життєдайна сила писанки, її неповторна краса, багатство орнаментів, і зрештою, звичаї та обряди, пов’язані з нею, лягли в основу побудови експозиції єдиного у світі музею Писанки, відкритого вперше восени 1987 року в церкві Благовіщення − пам’ятці архітектури ХVІ століття. Через 13 років музей отримав власне приміщення. Архітектурна споруда виконана у формі яйця-писанки (13 м висоти) як оригінальної і своєрідної реклами музею. Сьогодні музейна колекція становить понад 12 тисяч творів. В експозиції представлені писанки не тільки з усіх регіонів України, а і Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Білорусі, Франції, Канади, США, Пакистану, Індії, Шрі-Ланки, Китаю, Єгипту та Алжиру.
З січня 2007 року до базового музею в Коломиї приєднано Яремчанський музей етнографії та екології Карпатського краю (у минулому – музей партизанської слави та визвольних змагань).
Важливою ділянкою роботи в музеї є організація фестивалів, семінарів, конференцій та круглих столів, на яких порушуються проблеми з питань розвитку народних традицій у відповідності з вимогами часу.
У полі зору музеїв стоять питання, пов’язані зі станом сучасного професійного мистецтва, його завдань та популяризації. Тому музейні збірки систематично поповнюються і кращими зразками творів образотворчого мистецтва.
При музеї працюють реставраційні майстерні, які дають змогу власними силами проводити консерваційні та реставраційні роботи.
Важливими структурними допоміжними підрозділами виступають: музейна бібліотека (понад 10 000 книжкового фонду), архів, відео- та аудіотеки. Їхніми послугами користуються не тільки науковці музеїв, а і студенти та викладачі вищих навчальних закладів, для яких музей виступає потужною науково-мистецькою базою.
Відвідувачами Музею є гості як з України, так із-за кордону, географія яких щорічно розширюється. Їх кількісний показник становить 200-250 тисяч щорічно.
Важливою ділянкою роботи музею, крім науково-дослідницької та освітньої, є музейна видавнича справа та популяризаторська робота із засобами масової інформації, а також створення фільмів за тематиками: народне мистецтво, народні майстри, обряди, історія краю і т. д.
Сьогодні, як і на початку створення, музей розширює свої „звичні” функції установи збереження, стаючи відкритим, багатофункціональним осередком культури, науки, освіти та виховання. Змінюється організаційно-функціональна форма – від сховища етнічних та загальнолюдських цінностей і раритетів до своєрідної комплексної моделі духовно-матеріального життя родини та нації.
У всій діяльності музею домінує ствердження важливості збереження традиційної народної культури, як частини складової загальносвітової спадщини людства, що є потужним засобом єднання різних народів та культур, серед яких традиційне народне мистецтво Гуцульщини та Покуття посідає своє власне і цікаве місце.