Свято-Миколаївська церква
Свято-Миколаївська церква в Олевську — діючий православний (УПЦ МП) храм у місті Олевську (районний центр Житомирської області), цінна давня історико-архітектурна і сакральна пам'ятка регіону, адже це одна з найкраще збережених архітектурних споруд XVI століття країни. Храм є «візитівкою» — головною пам'яткою і туристичним об'єктом Олевська.Подеколи Миколаївську церкву Олевська вважають найдавнішим серед збережених храмів Житомирщини, оскільки, хоча храм і поступається віком овруцькій церкві святого Василя ще руського періоду, однак остання зазнала значніших подальших перебудов.
Святиня розташована в середмісті — неподалік від будівлі Олевської районної державної адміністрації.
Історія та легенди
Миколаївську церкву в Олевську збудували у 1596 році. Зараз на одній зі стін церкви є вмурований хрест із викарбованою датою — 1618. Над хрестом висить табличка, яка свідчить що церкву було побудовано са́ме 1596 року. Чому по-різному датують рік будівництва храму — невідомо, але, ймовірно, у 1618 році його добудовували.
Олевська Миколаївська церква зводилася як церква оборонного типу, про що свідчать потужні стіни завтовшки 1,8 метри та вузькі вікна-бійниці (колись ніші між ними займали ікони). Спочатку вона мала готичні форми та одну баню.
У 1864 році храм відновили та добудували. Навколо головної бані тоді звели ще чотири — декоративні.
У ХХ столітті у повоєнні роки настоятелем олевського Свято-Миколаївського храму був рукоположений отець Володимир (в миру Володимир Степанович Маркевич). Нині (2000-ні) настоятелем храму є отець Феодор (Федір Іонович Нечипорук).
Останній ремонт церкви було зроблено у 2007 році. Тоді для ніш між вікнами-бійницями на пожертвування віруючих були виготовлені мозаїчні ікони.
Богослужіння в святині, що нині є діючим храмом УПЦ МП, провадяться щотижня, а на великі православні свята і церква, і церковне подвір'я вщерть заповнені віруючими.
Серед олевчан побутує легенда про підземний хід, який від церкви простягається за місто на десятки кілометрів. Однак навіть місцеві краєзнавці та історики ані підтверджують, ні спростовують цей переказ.