Львівська ратуша
Львівська ратуша — адміністративний будинок у центральній частині Львова, на площі Ринок, 1. Ратуша протягом всього часу свого існування була місцем перебування центральної міської влади Львова. Сьогодні є резиденцією Львівської міської ради. Пам'ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Сучасна вежа львівської ратуші має висоту 65 метрів, є найвищою в Україні.
Годинник ратуші
Найперші відомості про годинник на ратуші (перший міський годинник Львова), датуються 1404 роком. Під час перебудови ратуші і вежі в 1491 році на вежі розмістили годинниковий дзвін вагою 1,1 тони який виготовив ливарник Валентин Фельтен. За допомогою цього дзвону вручну відбивали години аж доки монах Григорій (лат. Gregorius monachus) не зробив нового автоматичного годинника, який сам відбивав години і був встановлений на вежі у 1504 році. Оздобленням годинника займався маляр Ян, за що отримав 4 червоних золотих. Про цей годинник згадує в своїх працях Зиморович. При пожежі 1527 року, коли горіло все місто, годинник вцілів, але як і вежа потребував ремонту. Ці роботи виконав майстер Лукаш. Через 20 років було проведено черговий ремонт годинника, під час якого оновлено линви, повішено нові кам'яні гирі і т. д. Столяр Шимон виготовив нові стрілки і циферблат. 1557 року каменяр Павло виготовив для годинника на ратуші чотири циферблати й оздобив їх різьбою з янгольськими голівками, а художник Августин представив на посрібленому циферблаті рух сонця і місяця. Тоді ж годинник оснастили додатковим дзвоном для відбивання чвертей.
Механізм годинника львівської ратуші
1571 року ратуша і годинниковий механізм знову постраждали від пожежі. Годинникар з Перемишля Бальтазар Словік встановив, що старий годинник взагалі не придатний до використання, через що він був демонтований, а на його місце тимчасово встановлено годинник з Галицької брами. Для виготовлення нового годинника зі Слеська запросили майстра Мельхіора Тиля. Робота над новим годинником тривала два роки і у 1574 році він був встановлений на вежі. Відновлення коштувало 220 австрійських форинтів і фінансувалося з казни міста. Згодом повісили дзвін, що відбивав кожні 15 хвилин, великий залізний хрест для стрілок, нові гирі, дві линви довжиною по 36 сажнів, які регулярно змащувалися лоєм і жиром, а також встановили нові циферблати з позолотою. Саме цьому годиннику присвятив Себастіян Кленович декілька віршів у своїй «Роксоланії».
1619 року бургомістр Львова М. Кампіан перебудував готичну ратушу відповідно до ренесансної моди. Тоді на вежу потрапили два середньовічні дзвони. У 1721 роцi було куплено новий годинниковий механiзм, котрий замінили у 1788 роцi годинником, придбаним з розформованого костелу отців-єзуїтів. Годинник і дзвони розбилися 14 липня 1826 року — тоді завалилася стара ратуша.
1836 року на новозбудованій вежі встановили годинник, виготовлений у Віденському Політехнічному Інституті. Слідкував за годинником професор Штемпфер. Однак функціонував новий годинник лише 11 років — до 1848 року, коли під час артилерійського обстрілу австрійськими військами Львова годинник разом з вежею ратуші згорів. Після відбудови вежі 1851 року був встановлений новий годинник, теж віденського виробництва, виготовлений відомою австрійською фірмою «Wilgelm Stiehl», який працює дотепер. Це — один з останніх механічних вежових годинників у Європі. Механізм годинника знаходиться на висоті 75 метрів, від четвертого поверху ратуші до кабіни, де він міститься, — 255 сходинок, а загалом до оглядового майданчика на вершечку ратуші, під самими дзвонами, — 364 сходинки. Важить годинник 2,5 тонни, діаметр циферблату — 2,7 метра, довжина великої стрілки близько 2,15 метра (вага 15 кілограмів), а малої — 1,7 метра.
Менший дзвін годинника відлито в майстерні Яна Бельмана у Львові 1835 року. Саме за його голосом львів'яни мали рівно о 23-й годині гасити світло, більший годинниковий дзвін відлив 1849 року віденський майстер Гільцер. На ньому латиною написано: «Люди добрі, не проспіть царство Боже». Він важить 700 кілограмів і є унікальним за своїми складовими. У ньому по 280 кілограмів срібла та міді та 140 кілограмів чавунного сплаву. Саме йому приписують магічні можливості виконувати бажання, тому всі, хто про це знає, неодмінно видряпуються ще пару метрів, аби доторкнутися до його чарівного металу.
Однією з найвідоміших легенд, пов'язаних із львівським «Біг Беном», є історія монаха Григорія. У 1348 році Львівська ратуша горіла. При пожежі годинник зазнав чималих пошкоджень. Якимось дивом вцілів секундний механізм — серце годинникового механізму (відтоді не бачив ні ремонту, ні реставрації). Але «мовчали» дзвони. Адже вщент були розбиті шестерні, як, приводять їх у дію. Реставрація тривала два роки. У той час в ратуші жив монах Георгій, який кожні 15 хвилин дзвонив у дзвони. Ні жителі міста, ні навіть адміністрація міської ради не знали про існування таємничого монаха. Коли шестерні відновили, монах виявився непотрібним. Коли він пішов прощатися з механізмом, його серце не витримало і він помер. Відтоді з'явилася легенда про труну з чорним монахом, яка нібито о дванадцятій годині ночі літає по ратуші.
З життям львівських годинникарів пов'язані ще деякі цікаві історії. Так до XVI століття годинниками, як правило, опікувались монахи. Однією з причин було те, щоб не дозволити «нечистій силі» оселитись у складному годинниковому механізмі. Вважалось, що годинник, яким опікується «божа людина», ніколи не введе в оману.
Донедавна, до 2000 року, до годинника пересічних громадян не допускали — ратушеву вежу вважали стратегічним об'єктом. Тепер вхід на ратушу вільний.