Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»
Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» — садиба в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області на берегах річки Смош. Створений 1981 року на основі палацового ансамблю та парку дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі. В лютому 2001 року парку надано статус національного.
Палацовий ансамбль
Палац
Палац — споруда в стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму, цегляна, другий поверх дерев'яний, фанерований цеглою. У інтер'єрах використано червоне дерево, дуб, мармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані з 3 ризалітами з боку паркового фасаду. З боку головного фасаду під прямим кутом до палацу примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну п-подібну в плані форму.
Центральна частина палацу увінчана півсферичним декоративним куполом на високому рустованому барабані. Ребристий купол завершується невеликим оглядовим майданчиком, захищеними металевими ґратами. По периметру барабана ряд овальних вікон, обрамлених профільованими наличниками. Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою лоджією в два поверхи, обмеженою кутовими пілонами і 4-колонним портиком доричного ордеру, несучим антаблементом з тригліфами і розетками в метопах. Завершується портик складним за композицією ступінчастим фронтоном, обабіч якого — парапет-балюстрада, прикрашена вазами. З боків центральної частини фронтону — скульптура, а в центрі — ліпна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду оброблені рустом. Віконні отвори прямокутні, над ними в 2-му поверсі прямі сандрики і ліпні прикраси.
Парковий фасад близький за рішенням до головного, але потрактований більш мальовничо. По центру — 6-колонний портик тосканського ордеру, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані якого ліпний мотив. Ризаліти і торцеві фасади оперезані колонадою в рівні 1-го поверху, що несе тераси 2-го поверху з ажурною металевою огорожею, їм відповідає балкон 2-го поверху в межах портика. Ризаліти по 1-му поверху заокруглені, по 2-му — 5-гранні.
Планування палацу — коридорно-анфіладне в центральному корпусі і коридорне у флігелях. Планувальна структура дійшла до наших днів. На 1-му поверсі вестибюль і літня зала, у вестибюлі фільонкова обшивка стін і дерев'яні сходи, що ведуть в їдальню і лицарська зала з професійним розписом плафона початку XIX століття. У палаці збереглися фрагменти старовинного інтер'єру — каміни, дзеркала на мармурових підставках, кахельні печі абощо. Основні габарити палацу в плані — 73×21 м. Палац становить великий інтерес як пам'ятник садибно-палацового типу XIX століття у комплексі з ансамблем. Велику цінність мають інтер'єри, що збереглися.
Інтер'єр палацу
Флігелі
Флігель з баштою
Флігелі, північний і південний (1770–1824) майже ідентичні за архітектурними формами. Побудовані одночасно з палацовим корпусом. Авторство, як і палацу, приписується архітектору Карлу Бланку. Будував архітектор М. К. Мосципанов. Спершу флігелі з'єднувалися з палацом одноповерховими переходами. В період з 1808 по 1824 роки над західною частиною флігелів розібрали мансарди, надбудовали дерев'яний 2-й поверх, і тоді ця частина флігелів ввійшла до складу палацу. Добудували східні частини флігелів, завдяки чому перед палацом утворився глибокий курдонер. Звели колонади південної і північної терас.
Флігелі вирішені в стилі класицизму з елементами історизму, цегляні, 1-поверхові, прямокутні в плані, тиньковані, рустовані, перекриті трискатним дахом з покрівлею з листової сталі. У середній частині фасадів флігелів, звернених до курдонеру, — 4-колонні пристінні портики, тричвертні колони яких підтримують антаблемент і фронтони з середньою підвищеною частиною, що членуються 4 пілястрами. Між середніми пілястрами — вікно з напівциркульною перемичкою, обрамленою аркою зі замковим каменем. Входи у флігелі — між двома середніми колонами портика. Прямокутні дверні і віконні отвори в межах портиків мають замкові камені і горизонтальні сандрики. У довгих фасадах обох флігелів з боків портиків по два прямокутні вікна з рустуванням у вигляді замкових каменів. Торець північного флігеля глухий рустований, на торці південного — кругла башта. Перекриття плоскі дерев'яні.
Планування флігелів — коридорне.
Основні габарити: довжина — 21 м, ширина — 8,5 м, висота — 4,5 м.
Башта
Башта побудована в 1866–1898 роках як водонапірна споруда. Розташована на території парадного двору з торця південної служби. Під час радянсько-німецької війни була пошкоджена, відновлена 1947 року. Виконана в період історизму з цегли, потинькована, побілена, кругла в плані, триярусна. Стіни башти на висоту двох нижніх ярусів рустовані. Яруси розчленовані карнизами. Вхід в башту зі сходу, через прямокутний дверний отвір. У 1-му ярусі — два прямокутні вікна — з півдня і півночі, в 2-му ярусі башти — з півдня, зі сходу і півночі — по два спарені вікна, обрамлені наличником і розділені пілястром, висота якого рівна висоті вікна. У 3-му ярусі — круглі вікна, що виходять на 4 сторони світу, між ними розташовані ніші. Фасад башти завершений карнизом, над яким невисоке опорне кільце, що несе шатро у вигляді увігнутого конуса, завершений шпилем.
Основні габарити: діаметр — 6 м, висота — 12,6 м (до перекриття), 20 м зі шпилем.
Служби
Служби (1830—1840-ві роки) розташовані на парадному дворі садиби. Дві будівлі служб ідентичні за своїми архітектурними формами. Споруди в стилі пізнього класицизму, основні об'єми з цегли, мезоніни — дерев'яні, прямокутні в плані, тиньковані. Центральна частина головного фасаду акцентована величезною напівциркульною нішею, в яку вписаний портик тосканського ордера 1-го поверху, що підтримує балкон мезоніну з балюстрадою. Скульптури сплячих левів встановлені з боків головних входів. Споруди включені в композицію парадного двору ансамблю.
Павільйон Глінки
Павільйон Глінки (1830-ті роки) розташований на вершині пагорба на території парку. Виконаний у формах романтизму. Зазнав деяких змін наприкінці XIX століття. Під час радянсько-німецької війни пошкоджений, відновлений в 1947 році. Тоді ж, імовірно, з'явився живопис в медальйонах. Споруда з цегли, тинькована, 8-кутна в плані, причому грані, що відповідають головним ві́сям, ширше за грані по діагональних вісях, дах — куполом з фігурним шпилем.
Під павільйоном в товщі пагорба міститься підвал із склепінням, з декоративними нішами і внутрішньостінними сходами. Підвал має 4 дверні отвори (3 з них закладені). Перед входами — трапецієподібні майданчики, обмежені підпірними стінами, спорудженими по зрізу пагорба. Вікна та двері мають стрілчасту форму. Фасади прикрашені медальйонами, розписаними за сюжетами опери «Руслан і Людмила». Покриття підлоги — металева плитка.
Розміри: висота з підвалом — 16 м, ширина — 8,3 м.
Павільйон — цікавий зразок паркової архітектури малих форм початку XIX століття, що гармонійно поєднується з природним оточенням. За переказами в павільйоні композитор М. І. Глінка працював над оперою «Руслан і Людмила».
Георгіївська церква
Георгіївська церква (1817–1828) споруджена в стилі ампір, з цегли, потинькована і побілена. У плані хрестоподібна з видовженим західним раменом і дзвіницею, що примикає до неї, з напівкруглою абсидою і кутовими прямокутними в плані камерами, рівними по висоті основному об'єму. Західний вхід акцентований 4-колонним дорічним портиком (колони подвоєні), зверху антаблемент з тригліфами по фризу.
Втрачені північний і південний портики церкви і два верхні яруси дзвіниці, що значно збідніло силуети храму.
Фасади дзвіниці і кутових камер рустовані. Отвори прямокутні і напівциркульні, декоровані пілястрами, сандриками, архівольтами. Центральне приміщення церкви перекрите куполом, в західній частині — хори, на які ведуть гвинтові сходи в товщі західної стіни, рамена перекриті напівциркульними склепіннями. Над апсидою — конха.
Господарська споруда
Господарська споруда (кінець XIX століття) дійшла до наших днів з невеликими перебудовами. Стилістично близька спорудам палацового комплексу (неокласицизму). Будівля з цегли, побілена, прямокутна в плані з ризалітом по центру східного фасаду, одноповерхова. Корпус значної протяжності, північний фасад членується пілястрами. Підфризовий поясочок, переходить в обрамлення круглих вікон, виділяє на фасаді підашшя. Центральна частина головного фасаду акцентована 4-колонним портиком, над подвоєними колонами якого антаблемент і трикутний фронтон. Споруда з пласким склепінням, чотирискатним дахом на дерев'яних кроквах, покрівля металева. На фасадах під карнизом — колоподібні верхні вікна. В процесі експлуатації — повне внутрішнє перепланування.
Розміри споруди: довжина — 28 м, ширина — 11,2 м, висота — 5,7 м (до даху).
Пам'ятник є цікавим прикладом господарської садибної споруди кінця XIX століття.
Парк
Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних парків в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів чагарників. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З екзотів привертають увагу бархат амурський, маслинка вузьколиста, птелея, катальпа.
Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, «романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетинають парк у всіх напрямках.
Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.
Джерело