Туристична компанія «ТамТур»
ТамТур — там, де ти Є!
Працюємо для Вас кожен день з 09:00 до 21:00, неділя — вихідний.
(096) 010-99-77(093) 607-53-09
  • 8
  • 1

Садиба Львовича

Збудована для одного з найбагатших вінничан свого часу, садиба на сучасній вулиці Петлюри використовувалась як приміщення для Міністерства пошт і телеграфів УНР. А трохи пізніше в ній протягом короткого періоду часу працював Симон Петлюра.

В 1913 році на Ольгердівському провулку (сучасна вулиця Симона Петлюри) з’явилась досить незвична садиба. Це була типова причорноморська «вілла». Схожі будівлі й дотепер можна побачити в Одесі, Херсоні, Миколаєві чи Сімферополі. Львовичі мали бізнесові контакти на теренах сучасної Південної України. Ймовірно, ідея побудови такого маєтку була запозичена звідти.

Одноповерхова будівля охристого кольору (мова про оригінальний відтінок), з підвалом і мансардним поверхом, прикрашена колонами та скульптурними рельєфами, гучно промовляла про статус власника. Але, незважаючи на цю зовнішню помпезність, під час будівництва проявилась заощадливість Львовича.

На території садиби розташувались каретний двір та інші господарські будівлі, які у радянські часи отримали додаткову поверховість та руйнівне для автентичного вигляду плиткове утеплення. Обійстя впритул прилягало до району компактного проживання єврейської громади Вінниці. «Серце» Єрусалимки билось кількома кварталами нижче.

Враховуючи, що будівлю збудували в 1913 році, Львович відносно недовго там прожив. У віці 57 років, у 1916 році Борух Мойсейович помирає з невідомих причин. Після його смерті родичі розпочинають довгі нотаріальні процедури, намагаючись отримати право на володіння майном покійного. Ймовірно, складність воєнного часу (йшов третій рік Першої світової) завадила швидко вирішити це питання. На початку 1917 року маєток Львовича стояв порожній…

У лютому 1919 року сюди в’їжджає Міністерство Пошт і Телеграфів УНР, очолюване Іваном Штефаном – відомим українським есером, колишнім головою Катеринославського комітету поштово-телеграфних службовців. Не менш важливою причиною розміщення тут такого специфічного міністерства був будинок навпроти – Вінницька поштово-телеграфна контора (нині вулиця Симона Петлюри, 24).

Наступного, 1920 року, українська влада разом із польськими союзниками повертається до Вінниці. У травні-червні у стінах садиби розмістилась Військово-похідна Канцелярія Головного Отамана Військ і Флоту УНР. Тоді на цій посаді перебував очільник України Симон Петлюра.

В наш час досить поширеною є думка, що садиба Львовича стала місцем проживання для Петлюри. Фрази «штаб-квартира», «ставка», «житло Петлюри» для визначення застосунку споруди у той час є невірними. Для Симона Васильовича, як верховного головнокомандувача українського війська, це було робоче місце. Канцелярія ж займалась «провадженням справ військової репрезентації», тобто приймала усе листування, що надходило Петлюрі та його полковникам для доручень, відала грошовим і речовим постачанням усього службового персоналу. Оскільки садиба стояла порожньою, то виникла необхідність її вмеблювати. З цим допоміг Крайовий музей (сучасний обласний краєзнавчий). Ймовірно, серед інших експонатів з музею взяли легендарний стіл, за яким працював Симон Петлюра.

Ще однією видатною особою, яка працювала в маєтку Львовича є очільник Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), патріарх Мстислав. У той час, ще до чернечого постригу, він мав ім’я Степан Скрипник, був співробітником Канцелярії (вартовим старшиною) у ранзі хорунжого та племінником Петлюри. Окрім своєї релігійної діяльності він відомий тим, що зберіг і повернув до України прапор 3-ої Залізної дивізії Армії УНР. Він також є єдиним старшиною війська доби Української революції, який не просто дожив до відновлення незалежності у 1991 році, але й особисто відвідав країну, за свободу якої боровся.

Досить цікавим є факт, що у стінах садиби 10 травня 1920 р. було створено Охорону Головного Отамана – спеціальний підрозділ для охоронних та церемонійних функцій при особі керівника України. Очолив її легендарний полковник Армії УНР, «батько» української контррозвідки Микола Чеботарів.

19 червня 1920 року українська влада була змушена покинути Вінницю, відступаючи під шаленим натиском більшовиків. Нові господарі з 1921 року використовували садибу Львовича в якості приміщення для Особливого відділу (військової контррозвідки) 24-ї стрілецької дивізії.

В 1932 році було створено Вінницький обласний комітет радіомовлення. Організація отримала у своє розпорядження колишню Канцелярію Петлюри. Головний радіовузол Вінниччини перебував тут до квітня 2018 року. За цей час радійники неодноразово змінювали назву: Вінницький обласний комітет із радіофікації і радіомовлення (1941), Вінницький обласний радіокомітет (1944), Комітет радіоінформації та радіомовлення при виконкомі Вінницької обласної ради депутатів трудящих (1946), тощо. Ще донедавна у приміщенні працювали радіо «Вінтера» та радіо «Хвиля».

Значні ремонтно-реставраційні роботи садиби відбулись у 2009 році. Хоча одна з кімнат, вікна якої виходять на фасад вулиці, через різні форми власності так і залишилась занедбаною. Протягом останнього часу тут відновлюють паркан. Планують також відновити втрачені за радянських часів ворота, зробивши їх реставраційну копію на основі автентичної хвіртки. У 2017 році садиба стала тлом для зйомок фільму режисера Валерія Шалиги з робочою назвою «Замах на Петлюру».

Як і сто років тому, колишня садиба Львовича стоїть пусткою. Можливо, найближчим часом це зміниться. Хто б не став тут новим господарем, про Симона Петлюру та про тутешні події Української революції пам’ятатимуть ще довгий час. Названа на його честь вулиця та встановлений йому пам’ятник в дворі маєтку цьому допоможуть. А ініціали “BL” на фасаді будівлі нагадуватимуть про засновника і першого власника – Боруха Львовича.

Джерело