Свято-Троїцька церква
Свято-Троїцька парафія в Бердичеві заснована у середині ХVІІІ ст. Перша, ще дерев’яна, Троїцька церква, була закладена у 1721-1746 рр., а її будівництво закінчено у 1759 році (храм знаходився на місці, де нині знаходиться Загребельне кладовище). Засновником парафії вважається власник міста князь Микола Радзивілл (1688-1746), який на правому березі річки Велика П‘ята (сучасна річка Гнилоп’ять) напроти міської фортеці збудував дерев’яну Троїцьку церкву і передав їй навколишні земельні угіддя. У 1834-1836 рр. протоієрей Сільвейстер Липський на місці, визначеному затвердженим генеральним планом містечка Бердичева від 1825 року, будує кам’яний, хрестово-купольний із дзвіницею храм. Старий дерев’яний храм розібрали, дерево з нього використали для випалювання цегли для нового храму.
Біля нового храму виділили кладовищенське місце, де ховали (за бажанням) померлих до 1844 року. Після 1844 року і до 1918 року біля церкви продовжували ховати лише її священиків та знатних жителів міста. Поряд із Троїцькою церквою поховані її священики: протоієрей Сельвейстр Липський (1824-1878), священик Яків Веселовський (1866-1892), священик Кирило Мацкевич (1892-1898), священик Микола Нещеретов (1899-1903), протоієрей Микола Тучапський (1903-1911).
Будівля Свято-Троїцької церкви цегляна, оштукатурена, побілена. Хрестова в плані, із слабко подовженою західною гілкою, з чотирма стовпами, однокупольна, з прямокутною апсидою і одноярусною дзвіницею над притвором, яка має форму восьмистовпної ротонди, завершеної восьмигранним шпилем.
Побудована у стилі класицизму. Південна, північна і західна гілки хреста, з входом по кожній осі, завершені чотириколонними одноосьовими портиками спрощеного доричного ордера без тригліфів у фризі. Властивий класицизму монументалізм досягається переважанням маси стіни, великих об’ємів при геометризмі розчленовувань, нечисленності отворів і максимально стриманому декорі (спрощеного профілю стрічкові наличники, напівциркульні ніші, пілястри тосканського ордера, що фланкують західний вхід, строгого профілю карниз з модульонами). Невідповідність класицистичного типу споруди, що спирається на античні зразки до функціональних вимог (встановлення іконостасу) призвело до необхідності влаштування ніші замість вікна в портику.
Інтер’єр вирішений як єдине ціле, підпорядковане щедро освітленому підкупольному простору. Середохрестя перекрито купольним склепінням, гілки хреста – циліндровими. Характерною особливістю інтер’єру є завершення західної гілки хреста конхою, стіни якої декоровані пілястрами. У товщі стіни притвору влаштовані сходи на дзвонний ярус дзвіниці.
У храмі три престоли: центральний – Святої Троїци, правий – Покрова Пресвятої Богородиці, лівий – преподобного Сергія Радонежського. З 1829 по 1845 роки при храмі діяло духовне училище. На середину XIX століття церкві належало 65 десятин землі.
З приходом до влади більшовиків у 1917 році ситуація кардинально змінилась, відносини Церкви та Радянської влади стали ворожими. У 1917 році діяльність Свято-Троїцької парафії було припинено, храм закрили. У храмі розмістили різні контори, склади, житлові приміщення і навіть конюшня. Іконостас було знищено, образи святих, писані масляною фарбою, замазані крейдою.
На початку 30-х років на місці священицького будинку та частини території церковного кладовища побудували школу (нині загальноосвітня школа №8), частину земель віддали під приватну забудову. Так церковне кладовище припинило своє існування.
У липні 1941 року Бердичів окупували німецькі війська. З встановленням німецької влади на окупованих територіях був проголошений закон про вільну дію православних церков та різноманітних релігійних общин. В Україні виникла Українська автономна Церква в рамках РПЦ. Майже відразу місцеві жителі приступили до відновлення Свято-Троїцького храму. Церква відновила діяльність 15 лютого 1942 року завдяки старанням протоієрея Іларіона та парафіян при допомозі німецької влади.
У 1943 році в розпал німецько-радянської війни у Радянському Союзі легалізували Московський Патріархат. Після звільнення Бердичева від загарбників із 19 серпня 1944 року Свято-Троїцька парафія відновила свою діяльність у складі Православної церкви Московського Патріархату, Троїцький храм передали релігійній общині. 5 серпня 1945 року на пам’ять ікони Божої Матері Почаївської у Свято-Троїцькій церкві була відслужена перша Божественна Літургія. З цього часу храм відкритий для богослужіння.