Бердичів
Берди́чів — місто обласного підпорядкування, центр Бердичівського району Житомирської області.
Короткі історичні відомості про місто Бердичів
Територія міста Бердичева почала заселятися приблизно в II тисячолітті до н. е. Деякі дослідники історії Бердичева вважають, що назва міста походить від слов'янського слова «бердо» — урвище. У 1430 році великий князь литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та Звенигородському наміснику Калинику. Його підданий Бердич і заснував тут хутір, який згодом почав називатися Бердичевом.
У 1546 року акт розмежування земель між Литвою і Польщею Бердичів згадується як власність магнатів Тишкевичів, та згодом в XVI ст. після Люблінської унії (1569 рік) Бердичів відійшов до Польщі. Наприкінці XVI ст. Януш Тишкевич почав споруджувати замок, збудував млин, 1627 року — монастир для ченців-кармелітів.
Коли в Україні почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, загони повстанців на чолі з Максимом Кривоносом у червні—липні 1648 року завдали польсько-шляхетському війську ряд нищівних ударів і визволили містечко від поляків, зруйнувавши при цьому замок і монастир.
Селище увійшло до Київського полку. Протягом усієї війни в Бердичеві стояв козацький гарнізон. Після Переяславської угоди в лютому 1654 року почалася війна між Московією і Польщею, яка тривала з перервами до 60-х років XVII століття. У 1663 році польська шляхта та ченці-кармеліти знову повернулися до Бердичева. Населення вороже зустріло їх. Побоюючись виступу міщан, ченці-кармеліти на деякий час залишили містечко. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Бердичів відійшов до Польщі в складі Брацлавського воєводства. Відновлення кріпацтва обурило селян, які почали групуватися навколо відомих козацьких ватажків, зокрема, фастівського полковника Семена Палія. Коли у 1702—1704 рр. вибухнуло народне повстання, Семен Палій та Самусь 1703 року розбили під Бердичевом польсько-шляхетське військо.
Між нащадками Яна Тишкевича та орденом кармелітів до 1717 року йшла боротьба за замок. Процес виграли ченці, які почали відбудовувати замок, укріпили мури, збільшили кількість гармат. У 1739—1754 рр. вони побудували кафедральний костьол. Бердичів знову став одним з осередків католицького впливу на Правобережній Україні. З цією метою при костьолі було відкрито кармелітську школу, з 1758 року друкарню. З середини XVIII ст. власником містечка став магнат Радзівілл. Йому належали в Бердичеві майже 8000 десятин землі. Посполиті відробляли по 2 дні на тиждень панщини. Соціальний, національний та релігійний гніт сприяв поповненню гайдамацьких загонів, що діяли на прилеглих територіях. 9 червня 1750 року повстанці в кількості 120 чоловік напали на Бердичів і розправилися з шляхтою.
Наприкінці XVIII ст. після другого поділу Речі Посполитої і приєднання Правобережної України до Росії, Бердичів увійшов до складу Волинської губернії як містечко Житомирського повіту. Возз'єднання з Росією сприяло розвитку промисловості, тут діяло 2 шовкові фабрики, шкірзавод, цегельня, пивоварня, 2 млини. Починаючи з другої половини XVIII ст., у Бердичеві швидко розвивалася торгівля. Цьому сприяло вигідне розташування його на перехресті шляхів, що йшли з Західної Європи до Росії, й надане 1765 року право щороку проводити десять ярмарків. Сюди з'їжджалися купці з Галичини, Королівства Пруссія, Османській імперії, Австрії, Києва, Чернігова та Московії.
Восени 1846 року в місті побував Т. Г. Шевченко.
Сьогодні місто Бердичів є історичним, культурним та туристичним центром.
Географія
Місто розташоване біля річки Гнилопять (басейн р. Дніпро) в 43 км на південь від Житомира. Має вузол залізниць на Житомир, Шепетівку, Козятин.
Населення
По даним на 2012 рік, тут проживало 78 799 осіб.
