• 445
• 1

Вишневецький палац

Історія

Відсторонення в 1395 році від князівської влади в Новгород-Сіверському Дмитра Корибута Ольгердовича (1358 – 1404) принесло йому натомість великі володіння у волинських землях, де під його керівництвом починається активне будівництво оборонних фортець. Так в долині річки Горинь в селищі Вишнівець (нині Старий Вишнівець) з’явився перший замок.

Після смерті Дмитра Корибута, у зв’язку з відсутністю спадкоємців чоловічої статі, замок у Вишнівці разом з маєтком протягом трьох поколінь передається по боковій лінії Ольгердовичів – Несвіцьких аж до вступу у володіння Михайла Васильовича Збаразького (- 1517).

Черговий турецько-татарський набіг в 1494 році стер фортецю в Старому Вишнівці з лиця землі, як і поселення, що знаходилося під його захистом. У зв’язку з цим того ж року князь Михайло Васильович, вже прийняв друге прізвище – Вишневецький, заклав вище за течією річки на вершині крутого пагорбу нову твердиню – Вишневецький замок, якому долею була уготована доля оплоту і захисника нового роду від турецько-татарських набігів на багато сторіч вперед.

Остаточний свій вигляд в якості оборонного об’єкта твердиня набуває після масштабної перебудови 1640-х років, проведеної під керівництвом Єремії Вишневецького (1612 – 1651). Саме тоді у фортеці з’являються риси бастіонної системи оборони, що, втім, не рятує її від захоплення козаками під час повстання 1648 року і розграбування татарами роком пізніше після підписання Зборівського миру.

І, не дивлячись на застосування найсучаснішої (на той момент часу) техніки фортифікаційного мистецтва, Вишнівець падає під ударами ворогів: спочатку в 1655 році від меча татар, а через двадцять років (у 1675 під час польсько-турецької війни) – турок, перетворившись на руїни. Результат бурхливого XVII століття – місто і фортеця в руїнах, король Речі Посполитої Ян III Собеський (1629 – 1696) звільнив Вишнівець від сплати податків на дванадцять років.

Своїм відродженням з небуття родове гніздо Вишневецьких зобов’язане останньому представнику по чоловічій лінії цього багатого польського магнатського роду – Михайлу Сервацію (1680 – 1744), який на “згашеному попелище” зводить вже не замок – пишний палац, закінчений у 1720 року, що, втім, не втратив ролі оборонного об’єкта (гарнізон квартирував тут до 1760-х). Трохи пізніше з’явилися невід’ємні атрибути палацової розкоші – призамкова церква і великий парк.

Смерть останнього чоловіка в роду Вишневецьких передає палацове маєток у Вишнівці по жіночій лінії сімейству Мнішек, під керівництвом яких палац засяяв всіма гранями своєї краси, додавши ще одну перлину в намисто європейського палацове-паркового мистецтва.

Три покоління власників з прізвищем Мнішек (Ян Кароль (1716 – 1759), Михайло Єжи (1748 – 1806) та Король Філіп (1794 – 1846)) надають Вишневецькому палацу по істині королівського блиску: живопис (одних портретів з приватних зібрань Вишнівецьких, Потоцьких, Сангушко, Чарторийських, Острозьких… близько шестиста), скульптура, антикварні меблі, голландські кахлі, література (близько двадцяти однієї тисячі томів), зброя, столовий посуд… Кардинальна ж перебудова головної будівлі комплексу лише додає останній штрих до портрета однієї з кращих палацових резиденцій на Волині.

Останній власник з роду Мнішек – Андрій Єжи (1823 – 1905) через чотири роки після вступу в права спадкування їде до Франції, забравши найцінніші реліквії сімейної колекції (дві тисячі книг, сімейні портрети і листування, праці з геральдиці роду). Палац же у Вишнівці на довгі роки перетворюється на місце торгів, де лотами виступають зібрані раніше з любов’ю і трепетом ті самі сімейні портрети та книги, предмети інтер’єру та скульптура… – все, за що обивателі (здебільшого антиквари з усієї Європи) готові платити гроші.

За шістдесят з невеликим років (з 1852 по 1913) замок змінив дев’ятьох господарів, які, не дивлячись на титули і чини, використали один з колись найбагатших палаців Європи лише як засіб поповнення своїх швидкотанучих банківських рахунків. Палац за цей час втратив колишню розкіш, а безцінна колекція була пущена на вітер.

Перед Першою світовою (1914 – 1918) була зроблена спроба реставрації палацового комплексу в Вишнівцях його черговим власником волинським предводителем дворянства – Павлом Олександровичем Демидовим (1869 – 1935), для чого навіть був запрошений з Києва архітектор Владислав Городецький (1863 – 1930). Але війна і революція 1917 року внесли свої корективи: спочатку приміщення посів 25 корпус російської армії, потім міністерство тимчасового уряду, його змінили петлюрівські ад’ютанти.

У середині 20-х років ХХ століття головний корпус Вишневецького палацу знову прийняв у своїх стінах музейну колекцію, інші ж приміщення займала реміснича школа.

Друга світова закінчили справу, розпочату попередниками: залишки палацових цінностей вивезені до Москви (1940 – 1941), використання німецькими військами в якості жандармерії та гестапо (1941 – 1944) позбавило комплекс останніх експонатів, пожежа при звільненні лише закінчив почату руйнацію (1944).

Післявоєнна реставрація 1950-х років практично повністю відновила зовнішній вигляд Вишневецької перлини з тією лише різницею, що було проведене внутрішнє перепланування приміщень, та й парку вже не приділяють належної уваги – він частково заріс самосівом, та частково був знищений місцевим населенням.

Лише в 1963 році Вишневецький палац визнається владою пам’ятником архітектури, але не дивлячись на це в наступному десятилітті його приміщення активно використовуються під потреби різних господарських організацій (Будинок культури, бібліотека, галантерейний цех, ПТУ).

Здобуття незалежності України благотворно позначається на долі палацового комплексу: проведено історико-культурні дослідження (1993), замок офіційно стає філією Державного історико-архітектурного заповідника в Збаражі (1999), а пізніше – Національного заповідника “Замки Тернопілля” (2005), затверджена і почала втілюватися в життя програма збереження та використання палаців-паркового комплексу (2005 – 2011), будівлі комплексу покинули всі інші господарські організації (2007).

На поточний момент замок у Вишнівці засяяв всіма гранями своєї краси: закінчено зовнішню реставрацію будівель комплексу, основна частина внутрішніх робіт, частково облагороджений восьмігектарний парк, відновлена огорожа.

Архітектура

Замок в 1640 році представляв собою чотирикутну укріплену по кутах бастіонами фортецю. З півдня додатковим захистом служив крутий високий схил гори над річкою Гнізда, а підступи до твердині з інших частин світу захищали рів і земляні укріплення, по центру яких були влаштовані підйомні мости під захистом равелінів (з півночі і заходу).

Внутрішній периметр замкових стін був забудований житловими та господарськими спорудами. Домінантою комплексу, в іншим як і зараз, виступав палац біля південної стіни.

Зі сходу замикала зовнішній периметр оборони фортеці підзамче – територія з житловими та торговими будинками, захищена власними оборонними спорудами.

Після реставраційного перетворення 1720 року палац набув свого нинішнього вигляду – п-образна в плані будівля площею 1470 м2 з двома боковими флігелями і головним корпусом в центрі (раніше частини були розрізнені і не спілкувалися між собою).Прикрашені бічними і осьовими ризалітами, що переводять об’єм будівлі з двох в триповерхову, фасади, які виходять у внутрішній парадний двір, прикрашені бесфронтонним портиком тосканського ордера і рустом на першому ярусі. Завершує пишність Вишневецької перлини трикутний фронтон з ліпниною в центральній частині.

Внутрішнє оздоблення палацу вражало уяву сучасників: восьмідесятіметровий дзеркальний зал, керамічна плитка на підлозі (на кожній унікальний малюнок), стіни драпіровані тканинами з золотим шиттям ручної роботи, панелі оброблені цінними породами дерев, дах з танцювальним залом покрит блакитною керамічною черепицею.

Невдовзі після завершення перетворення палацу на місці колишнього саду був розбитий парк у 219 га, що переходить на схилі з боку річки у двоскатний партерний сад; штучні ж заплави утворювали перед палацом каскад озер.

1. Тамтур
2. Туристичні місця
3. Вишнівець