Ужгородський замок
Ужгородський замок — фортифікаційна споруда в Ужгороді (Закарпатська область, Україна). Розташований поруч із центром міста, на вулиці Капітульній. Нині використовується як краєзнавчий музей.
Палацова будівля
Палац розташований навпроти головних в'їздних воріт, у північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу. Він являє собою сувору двоповерхову споруду прямокутної форми, на кожному розі якої є квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5—3 м, видно темні отвори бійниць. У фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, котрий у разі підйому закривав отвір воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог ні разу не пробував штурмувати замок з північного боку. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. У підземеллі була також в'язниця та камера катувань.
Церква на подвір'ї
У XIII столітті була збудована замкова церква. Вона була давно зруйнована, а про її наявність лише здогадувались. При дослідженні знайдено письмову згадку про церкву Св. Юрія від 1248 р. Підмурки зруйнованого храму відкриті під час археологічних розкопок. Залишки законсервовані та музеєфіковані. Про повне відтворення храму поки що не йдеться.
У церкві 24 квітня 1646 року була укладена Ужгородська унія — акт церковного об'єднання з Римом 63 закарпатських священиків Мукачевської православної єпархії.
Скульптури на подвір'ї
До замкового двору перевезено бронзового птаха. Це турул — міфічний птах стародавніх угрів. За переказами, турул колись приніс шаблю ватажку національного повстання проти австрійського поневолення — Ференцу Ракоці. І той отримав перемогу над ворогами. Птах дістався музею вже без шаблі і постаменту.
До замкового подвір'я перенесено також залишки бронзового фонтану. Колись він стояв у селі Ужок на території санаторію за часів СРСР. Це бронзова копія «Відпочиваючого Гермеса»(давньогрецький скульптор Лісіпп. Римляни ототожнювали Гермеса з Меркурієм). Скульптура втратила руки і потребує реставрації.
Легенди
Про Ужгородський замок є дві легенди, проте вони є варіаціями однієї історії:
Перша легенда про Ужгородський замок переносить нас у XVII ст., коли ним володів граф Другет. У нього була дочка. Один з сусідніх воєвод вирішив захопити Ужгородський замок і щоб дізнатися, як це зробити, переодягнувся незнайомцем. Приїхавши в Ужгород він випадково познайомився з дочкою Другета. Вони покохали одне одного, і дівчина розповіла всі таємниці замку, в тому числі і про потаємний хід, про який знали тільки в її родині. Довідавшись про це, батько наказав живцем замурувати дочку в стіні замку, а воєводу — стратити. З того часу опівночі в замку з'являється привид дівчини (так звана Біла Діва), яка шукає свого коханого, а з першими півнями зникає.
Друга легенда також про потаємний хід, але замість воєводи дівчина покохала слугу батька. Волею долі він опинився в таборі повсталих проти господаря. Не в змозі перенести розлуку його кохана, нехтуючи небезпекою, повідомила його, де вони увечері зустрінуться — біля самотнього дуба, що ріс посеред галявини неподалік від Ужгородського замку, до якого вів потаємний хід. Та батько дізнався про це, і хлопець замість своєї коханої, яку він чекав із нетерпінням, побачив перед собою трьох відданих своєму панові слуг, яким вдалося вислідити дівчину, коли вона пробиралася на зустріч з коханим. У замку, на очах у дівчини, його стратили, а нещасну живою замурували в замкову стіну. З тих часів привид дівчини кожної ночі шукає свого коханого.
Третя легенда розповідає про бідного селянина-коваля Катка, який був закоханий у доньку воєводи Другета. Про можливість весілля не могло бути й мови. Почувши таку відповідь від доньки воєводи, коваль лишив своє майно та став жити у лісі неподалік фортеці. Невдовзі воєвода стратив доньку через розкриття таємниці ворогу.
Далі історія розходиться:
Згідно першої, селянин повернувсь до села та допоміг облаштувати колодязь у замку. Після чого закінчив життя самогубством і перед цим пообіцяв, що колодязь буде виконувати усі мрії закоханих.
Згідно другої, селянин після страти доньки був проклятий воєводою, тому втратив людську подобу й став вовкулаком. І тепер зимою високосного року на повний місяць можна почути виття вовка в передмісті замку.